Розділ двадцять другий АГЕНТ 18-20

— Зовсім я нанівець звівся, в очах темніє, і голова йде обертом…

— Минеться ваша хворість, — заспокоїв полоненого Юрко, — а я вам борошна приніс.

— Спасибі,— подякував поранений, — гарні люди живуть у вашому селі. Кожен намагається чимось допомогти. Як рідні…

Поранений замовк, полежав трохи, потім несподівано запитав:

— А скажи, Юрку, партизани є в лісах?..

— Є, недавно на село напали, поліцаїв були захопили.

— Слухай мене уважно, Юрку, треба якось передати партизанам, що в Стрілецькому лісі закопано багато боєприпасів. Наказ нам був стояти до кінця. От ми і стояли. А потім оточення. Довелося частину боєприпасів прикопати. Лишилося нас у тому лісі — жменя, і ті поранені… Хай прийдуть до мене партизани — розповім, а може, й сам поведу, покажу… — Очі Ованесяна ще більше засвітилися — Дорого дістався фашистам той Стрілецький ліс, одна наша батарея підбила п'ятнадцять ворожих танків! І всі ми чесно воювали!.. А потім от полон…

Ованесян заплющив очі, якусь хвилю лежав непорушно, потім сказав:

— Треба якось передати партизанам про сховані боєприпаси! У них же зброї обмаль, от і подумай, хлопчику. А де ж твій товариш?

— Дома!

— Скажи, хай мене провідає. Хочу подякувати за порятунок. Славні ви хлопці! У мене теж два сини, такі, як ви — і дві дочки. Колись, як розгромимо фашистів, приїдете до нас в гості, подивитеся на нашу Вірменію.

Поранений заплющив очі, прикрив їх долонею, мабуть, довга розмова стомила його. Юрко тихенько вийшов з хатини, запитав бабусю:

— Чого вам ще принести, може, риби?

— Принеси! Зварю Степану юшки. Хочу його хутчій на ноги поставити, щоб не схопили супостати, а він же такий слабий, що від вітру хилиться!

Юрко, повертаючись додому, зайшов до фельдшерки, попросив Оксану Василівну оглянути пораненого, розповів їй про сховану зброю.

— Сьогодні й огляну, — пообіцяла Оксана Василівна, — а як твоя рана?

— Трохи пощипує, але вже голова не болить, а зразу гуло, як у вулику!

Юрко розповів фельдшерці про свої відвідини Майєра, про розмову з гестапівцем, сказав, що той все-таки прийде проглянути старі документи, про цікавість його до фальшивих грошей.

Оксана Василівна уважно вислухала хлопця, порадила:

— Не вір Майєру, не вір жодному його слову! І будь, Юрку, дуже обережним. Тепер тебе Майєр розпочне перевіряти, бо ти йому дуже потрібний. З тобою і через тебе йому легко спілкуватися, ти знаючий хлопець, через тебе можна щось розвідати про фальшивомонетню. Але водночас у нього підозра, що ти підтримуєш зв'язки з лейтенантом Вершиною. Отут і треба не лишати ніяких слідів.