Розділ двадцять другий АГЕНТ 18-20

— Оце тобі, гад, нагорода! — сердито вигукнув Володя.

Чоловік випустив відро і, як сніп, гепнувся на землю, захрипів, зашарудів по споришу кирзовими чобітьми. На їх високих підборах чітко виднілися мідні головки цвяхів.

У цей час під ворітьми зупинилася підвода. На подвір'я забігли чотири поліцаї. Попереду з наганом у руці біг начальник поліції Ситарчук. Побачив Володю, запитав:

— Де партизан?! Утік?!

— Он під криницею лежить, — Володя вказав на непритомного чоловіка, — я його трохи макогоном по голові стукнув, щоб не подумав тікати.

Ситарчук підійшов до непритомного, вивернув кишені, на траву впали два ордени Червоного Прапора, пістолет, посвідчення, окраєць хліба. Чоловік лежав непорушно. Він і досі не міг прийти до тями.

Ситарчук розгладив довгі вуса, похвалив хлопців:

— Молодці! Справжні козаки! Допомогли впіймати непросту птаху! Має повні кишені орденів! За сприяння поліції одержите нагороду! Я про все доповім начальнику жандармерії пану Гофману. А зараз, — наказав він поліцаям, — беріть комісара і паняймо в палац, хай пан Майєр займається цією справою. Не проста птаха залетіла в наше село.

Поліцаї підняли обважніле тіло затриманого, винесли на вулицю, поклали на підводу, поїхали в палац.

Підвода давно вже сховалася за рогом, а хлопці як закам'янілі стояли посеред вулиці. Кожен злякано думав про недавню подію. А що як цей Саврук не шпигун? Що як старший лейтенант справді перейшов лінію фронту, щоб вручити їм заслужену нагороду, а вони його в поліцію.

Володя перший не витримав, запитав тремтячим голосом:

— А що як свій?

— Шпигун! — впевнено відповів Юрко. — Якби наш, обов'язково мусив би назвати пароль, і нагороду повинен був би вручити не нам, а лейтенанту, а вже Вершина вручив би нам. І листа приніс від тата, говорив, що написаний він кілька днів тому. А лист написаний ще в перших числах липня!

Володя болісно скривився, запитав розгублено:

— А що як наш? Ситарчук вивернув йому кишені, а там пістолет, «тульський токар» називається. І невже фашисти заради нас могли б розіграти отаку комедію? Дуже ми їм потрібні. І звідки цей чоловік знає про переправу та диверсантів?

— Не переживай, — заспокоїв товариша Юрко, — шпигун до нас приходив! Майєр шукає шлях до підземелля, до фальшивомонетні пана Хоткевича. А пан Хоткевич передав останню радіограму з підземелля, з кімнати Червоної красуні. Пам'ятаєш?

— Ну й що? — запитав Володя.

— Сам подумай, — вголос міркував Юрко, — пан Хоткевич передав Майєру по рації, які ракети будуть наводити літаки на переправу. А що вийшло? Літаки скинули бомби в болото.

— До чого тут літаки, болото і оцей чоловік? — розгублено запитав Володя.

— Так ти сам подумай, — продовжував міркувати Юрко, — хтось був у підземеллі, крім пана Хоткевича й Сиволапа, дізнався про їхні наміри і передав лейтенанту Вершині. Хто ж був у підземеллі? Скрипаль доніс, що він нібито бачив нас уночі біля палацу. От гестапівець і підіслав свого провокатора. Фашисти хочуть через нас вийти на фальшивомонетню, а то й на партизан.