Розділ сімнадцятий ПЕРЕКЛАДАЧКА ВІРА МИРОНІВНА

І ось він підійшов до Віри Миронівни, прострибав навколо неї на одній нозі і деренчливим голосом проспівав: «Тепер наша Варочка — німецька вівчарочка! Тепер наша Варочка — слуга пана Штарка!»

Перекладачка дивилася на Павла і тільки всміхалась:

— А, Павлуша! Я й не знала, що ти ще й співаєш так дотепно! Я не до кінця помітила твій талант…

Павло зупинився, ніби його громом вдарило. Ти, бач, яка, ще й глузує! А сама! Зрадниця, фашистська вівчарка! Не стямився, як схопив грудку і з силою пошпурив нею в перекладачку:

— На, одержуй!..

Павло ще хотів сказати люте, образливе, але не встиг, на його шиї лещатами зімкнулися чиїсь жилаві руки. Повернув голову, побачив кучера коменданта Штарка.

— Пусти!..

Павло крутонувся, звився вужем, дряпонув нігтями кучерову руку, але той, відпустивши горлянку, тут же заламав хлопцеві руки, прохрипів:

— У мене не вирвешся, я не таким, як ти, в'язи скручував! Іч, гаденя яке, на кого руку осмілився підняти!

Кучер боляче штурхонув кулаком Павла в спину, наказав:

— Іди, іди! І не крути, як той пацюк, головою. З моїх рук не випорснеш! А я бачу, — повернувся він до перекладачки, — що вони за вами слідом подалися, оцей і ще один розбійник! Думаю, щось тут є! І теж за ними! А воно, бач, груддям шпурляє!..

На подряпаному чолі у Віри Миронівни виступила кров. вона витерла її білою хусткою, сказала кучеру:

— Даниле, відпусти його, хай собі йде геть!..

Кучер сердито повів широкими плечима, заперечливо хитнув головою:

— Не відпущу! Знаю я цих бандитів! Сьогодні вас, завтра мене, а там і на пана коменданта руку здійме! Він оце по селу гасає,— кучер люто зиркнув на Павла, — а його душа в партизанах! У них в усіх одна думка — зробити капость новій владі. Їм нові порядки не до шмиги! Їм подавай більшовиків!

Кучер підвів хлопця до старостиних воріт, почав ще голосніше кричати, погрожувати лютою карою. На шум з будинку вийшов староста. Побачив на лиці перекладачки кров, зойкнув:

— Пані Віро, що з вами?!

Перекладачка промовчала, а кучер знову дав стусана Павлові, люто процідив крізь зуби:

— Оцей шибеник грудкою влучив! І вівчаркою назвав! Нема в селі ніякого порядку! Скоро партизани серед білого дня по вулицях будуть шастати.

Слідом за старостою на вулицю вийшов комендант Штарк.