Тимофій завжди лаяв Олександра Семеновича, нахабно поводився у нього на уроках, навіть пошпурив минулої зими каменюку у вікно вчителевої квартири.
Олександр Семенович був справедливий і вимогливий. Хтось списує задачу під час контрольної роботи — виходь з класу. А потім обов'язково розповість про ледаря на шкільних зборах, присоромить. Найчастіше діставалося Шлапаку. Він взагалі не хотів учитися, а вчитель математики навідріз відмовлявся натягнути йому «посередньо», — і Шлапак залишився на другий рік.
— А може, набалакали? — засумнівався Юрко. — Де б той Вершина зараз узявся? Хіба б він відважився прийти в село, як тут повно німців?
— Набалакали! — сердито хмикнув Шлапак. — Приходив до нього Вершина, а я вислідив. І доповів куди треба! Радикала після цього в жандармерію, а Тимофія на підвищення! Ще й годинник Радикалів віддали.
Шлапак дістав з кишені довгастий, як яйце, годинник Олександра Семеновича.
— Жаль, що Вершину не встигли зцапати. Прибігли, а його й слід прохолов. За Вершину та за Коваленка начальник жандармерії Гофман пообіцяв дати по гектару землі і десять літрів спирту на додачу. Десять літрів розвести водою — відро горілки. Пий од пуза! Правда, для мене горілка тепер на кожному кроці. Куди не зайдеш, всі гнуться, пляшку на стіл ставлять, — бояться! А далі ще страшніше буде. Казав начальник жандармерії, що є наказ: родини комуністів, активістів, партизанів, підпільників — розстріл!
Юрко слухав Шлапака, і йому страшенно хотілося вдарити поліцая, звалити на землю, пристрелити на місці, як підлого зрадника. Але треба затамувати все в собі, говорив спокійно, розпитував байдуже — може, Шлапак ще щось вибовкає.
— Не розумію я, Тимофію, — знизав плечима Юрко, — чого ти так радієш? Ну, постріляють жінок, дітей, і тобі легше стане? Хіба ж діти винні, що їх батьки були комуністами чи активістами? Он твоя мати передова ланкова, її портрет районна газета давала, секретар райкому премію вручив, патефон. На зборах вона виступала, називала себе безпартійною більшовичкою.
— Мати, мати! — сердито скривився Тимофій. — У неї своя дорога, а в мене своя. Сказали, вона й виступила. А тепер у мене служба! Не я видаю накази — німці. Мені вірять, мені пайок видають, гроші платять. І як накажуть стріляти, то буду робити все, що вимагається. Кожному своя сорочка ближче до тіла. А тут мова йде не про сорочку, а про шкуру! Наказали Радикала брати, пішов і арештував. І в жандармерію припровадив.
— А що буде, як червоні прийдуть?
— Червоні! — Тимофій вибухнув оглушливим реготом. — Довго їх чекати доведеться. З багатьох їх уже кісточки гниють. Пропали совєти, і собака не гавкнув!
— А Київ ще не взяли, он, чуєш, гармати озиваються, і твій батько на фронті.
— Що ти, як та папуга, одне й те ж торочиш! — люто обурився Шлапак. — Мати, батько, брат, сват! Червоні! Ти знаєш, що вчора говорив Гофман?
— А звідки й навіщо мені знати?
— Отож-то й воно. А я своїми вухами чув, як він казав на нараді старших поліцаїв: Москві капут, Ленінграду капут і Києву скоро капут. А ти — червоні! Забувай, Юрку, своїх любих червоних, звикай до чужих та оглядайся. Може й тобі якась користь буде. А німець — той своє візьме. У нього культура, техніка, літаки, танки, гармати. І тут не зівай, Хомка, бо завтра буде пізно. Хапай свій ласий шматок. Прозіваєш — іншим дістанеться. Мене, брат, Ситарчук обіцяв своїм помічником зробити. Отут і треба шурупати. Задумав я написати заяву начальнику жандармерії, хочу його про дещо повідомити, та по-німецьки не втну… Не знаю, якого ти каменя за пазухою носиш, дуже ти праведний, за що я тобі морду бив, Юрку. Але то було по-дитячому. А з твоїм знанням німецької мови хоч зараз можна податися в районну жандармерію, перекладачем можуть взяти. Подумай. Зайду якось до вас, перекладеш мені заяву. За мною не пропаде.
— Заходь.
— Діло. Трохи підростеш, то, може, я за тебе слово замовлю, і в поліцію тебе візьмуть.
— А багато вас у поліції?
— Та вже набралося п'ятеро. Учора кулемета привезли, гранати. І жандарми в селі поселилися. Сам полковник Майєр ними командує. У палаці поселилися. — Шлапак притишив голос: — Щось там німці розшукують, у льохи під Білою вежею водолазів опускали.
— І щось там знайшли?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Таємниця Зоряної кімнати» автора Лисенко Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ чотирнадцятий ЛІНІЯ ОБОРОНИ“ на сторінці 3. Приємного читання.