Розділ «ГУМ-ГАМ»

У своєму сріблястому шоломі він скидався на завзятого гонщика.

— Стій! Колесо відвалилося! — Максим учепився Гум-гамові в лікоть, побачивши, як одлетіло вбік дерев’яне кружало.

— Дрібниці! — Гум-гам навіть не озирнувся. — Доїдемо без колеса. Бачиш, як зміїться наш змій… Тримайся!

Зустрічне легкове таксі різко звернуло вбік і заїхало на газон, хоч маленька дерев’яна вантажна машина й не порушувала правил руху. А Гум-гам не тільки збільшив швидкість, він підняв свою машину в повітря! Добре, що поблизу не було міліціонерів: вони, звичайно, погналися б за чудернацькою машиною. Але навряд чи наздогнали б тепер машину на своїх мотоциклах! Навіть той міліціонер, на білому скакуні.

Приятелі влетіли на подвір’я і приземлилися на дитсадківському майданчику. Якби будинок не спав, така поява Максима і його супутника викликала б чимало розмов. Але ніхто не помітив, як прямо з неба спустилася на траву іграшкова машина, а водій у скафандрі, котрий щойно чудесно правив машиною, відпустив нарешті дерев’яне кермо, міцно-преміцно прибите до кабіни.

— Все! — зітхнув Гум-гам. — Оце був справжній політ змія. Можна було, звісно, їхати й швидше, але я боявся, що машина розвалиться…

Він виліз, крекчучи, з машини, розгладив долонею пом’ятого змія. А Максим, важко дихаючи, кинувся під машину й присвиснув од подиву: вона стояла, спираючись на три колеса.

“У світі мільйон машин, а може, й більше, — мовив до себе Максим. — І всі — на чотирьох колесах. А ми їхали на трьох…”

І він промовив уголос, лежачи на животі:

— Я гадаю, ніхто не помітить, що одне колесо загубилося…

— Пусте, якесь там нещасне колесо, — пролунав глузливий голос Гум-гама. — Наша вантажна машина може їхати без коліс.

— І без мотора? — спитав Максим. Гум-гам закашлявся, пробурчав:

— От завжди так: тільки-но розіграєшся, і… вже тебе ждуть на іншій планеті… Максиме, ти подаруєш мені літаючого змія?

Максим вибрався з-під машини, підійшов до Гум-гама. Будинки оточували їх з усіх боків, немов хотіли побачити, як космічний мандрівник ступить на свою таємничу планету.

— Звичайно, бери, коли він тобі до вподоби, — сказав Максим.

І зоряний хлопчик одразу збагнув, що його приятель засмутився. Він ступив до драбини, що, ледь похитуючись, висіла у повітрі, махнув їй, і драбина слухняно ковзнула йому до рук.

— На. — Гум-гам простягнув драбину другові. — Я гадаю, що вона тобі подобається.

Максим аж засвітився.

— Як тільки захочеш побачити мене, скажи “р-раз!” — і я вмить влізу в космічний скафандр. Чесно кажучи, вдома нудно. А вкупі ми щось та вигадаємо!.. І поклич дітей.

— Покличу, — радісно одказав Максим. — Мої друзі люблять гратися.