Розділ «ГУМ-ГАМ»

Дз-ззз-знн-н-н!.. Куля лопнула, вибухнула з легкістю мильної бульбашки. Космічний мандрівник зник, немовби розтав у повітрі, і в глибокій тиші долинули до Максима останні його слова: “Мене… звуть… гм… гм…”

— Мене звуть Гум… гам… — тихо повторив Максим. — Гум… гам!.. — Йому подобалося це ім’я: Гум-гам — таємниче слово. Космічний грім у космічній порожнечі: Гум-гам!..

Максим гайнув туди, де щойно лопнула куля. Ніякої космічної діри, в яку увійшов хлопчик у скафандрі, не було й близько. Лежала на траві забута драбина та паперовий змій.

Максим узяв драбину, підняв її на витягнутих руках, прошепотів:

— Р-раз… — і опустив руки.

Йому здалося, що в цю мить двір відсунувся вдалину і в усьому світі лишилися тільки він та драбина.

Драбина не впала. Вона повисла в ранковому повітрі.

Тоді він ударив долонею по нижньому щаблю, і драбина безшумно перевернулася. Навіть підстрибнувши, Максим не міг дістати рукою до щабля. Яка ж бо слухняна драбина! Та на такій драбині не те що до даху — до Місяця легко добратися.

— Тепер ти будеш гратися? — пролунав у нього за спиною тихий голос.

— Гум-гам! — Максим підскочив від радості, побачивши знайоме обличчя. — Глянь, вона висить! — з гордістю показав він на драбину.

— Я ж казав: це дуже слухняна драбина, досить лише скомандувати. Ось нитки.

— Чого це ти вирядився, як на карнавал? — зауважив Максим, оглянувши космічного мандрівника.

Його новий приятель був одягнений зовсім інакше, ніж кілька хвилин тому: на ньому був костюм з візерунком із золотистих стріл. Щоправда, цей скафандр такий же тугий, як і попередній. Груди в зоряного гінця випиналися колесом. Можна було подумати, що це відомий мотогонщик у начищеному шоломі.

— Встиг переодягнутися, — недбало мовив Гум-гам. — У мене є шафа-одягальня. Автоматична. За одну секунду вдягає.

— Чудово! — видихнув Максим і ляснув долонею по пружному плечу. Долоня відскочила, як від м’яча.

— Можна обійтися й без скафандра, — вів далі космічний мандрівник. — Але в скафандрі почуваєшся безпечніше.

— Скажи, а хіба можна отак швидко пролетіти космос? І без ніякої ракети? Як це в тебе виходить? Ти сказав: космічна порожнеча. Я її не бачив. Була куля, і вона лопнула. Я нічого не збагнув.

Гум-гам щось пробурчав з-під шолома, зморщився і одразу став схожий на сердитого діда.

Хлопчик злякався: чи не скривдив він товариша?

— Не звертай уваги, — заспокоїв його Гум-гам. — Від запитань у мене завжди тріщить голова… Ти бачив, я беру камінь подорожувань і ступаю, наче до іншої кімнати. Р-раз! — і я на своїй планеті.