Розділ «ГУМ-ГАМ»

— Змій, — промовив той урочисто і всміхнувся: — Цей змій повинен цікаво зміїтися.

Максим побачив, що перед ним хлопчик. Якийсь дивакуватий хлопчик. Він був вищий і старший за Максима. Не набагато вищий, не набагато, мабуть, і старший. Але на вигляд був майже дорослий. Очевидно, через свій костюм. Тугий червоний костюм нагадував космічний скафандр. На голові в так незвично вдягненого хлопчика був шолом, що виблискував на сонці.

Максима здивувало обличчя незнайомого: блакитне, мовби нафарбоване, воно здавалося дуже сумним, навіть коли той всміхався.

Хлопчик у шоломі вхопив змія за хвіст, покрутив над головою і вигукнув:

— Ану зміїсь!

Поки він одривав змієві хвоста, Максим торкнувся до драбини, що стояла на землі й не падала.

— Як вона ловко перевертається! — із задоволенням сказав Максим.

— Дрібниці, — махнув рукою власник драбини. — Вилазиш нагору й перевертаєш.

Послухавшись, Максим став на нижній щабель і, втративши рівновагу, гепнувся разом з хисткою драбиною.

— Зрозуміло, — мовив Максим і зашкутильгав геть, потираючи коліно.

— Стривай! — почув він за спиною голос, схожий на зітхання. — Глянь, це зовсім просто.

Максим обернувся.

Драбина витяглася в повітрі, а незнайомий уже притупував ногою нагорі.

Аж тільки тепер Максим здогадався, хто цей хлопчина, який стояв на верхньому щаблі з розкинутими руками. Певна річ, ніякий він не космонавт, а справжнісінький циркач. Гімнаст або акробат, а може, навіть учень клоуна. Максим бачив таких сміливих хлопців на цирковій виставі. Вони й на руках ходять, і спритно видираються на гладеньку жердину, та ще й роблять який-небудь химерний перекид, що називається дуже весело: флік-фляк. Ну хто, як не артист — навіть коли він хлопчик, — мастить собі обличчя синьою фарбою! Хто, як не акробат, тренується вранці надворі, балансуючи на хисткій драбині!

Звичайно, усі ці фокуси з драбиною, що сама перевертається, — ніщо інше, як спритність і тренування.

— Як тебе звуть? — запитав згори акробат у хлопчика.

— Максим.

— Мак… сим… — повторив акробат. — Максим… Я зватиму тебе Максим. Не дивуйся, мені треба звикнути до твого імені… Я забув тобі сказати, Максиме, як треба злазити на мою драбину…

— Як?

— А ти допоможеш мені зміїти цього змія? “Чого він придурюється?! — обурився подумки Максим. — Начебто ніколи не бачив паперового змія!..” А вголос сказав: