Розділ «АРІЇ ЛІВІ, АРІЇ ПРАВІ…»

У землях, похованих в океані, існували моторошні культи, за відправленням яких суворо стежили жерці зла. В основному це були представники «лівих» гіперборейців. Блакитноокі, білошкірі «надлюди» здійснювали свою гегемонію по всій темношкірій Посейдонії, насаджуючи ідеологію обраної раси, людиноненависництва.

Тут не тільки полювали на людей, займалися людожерством і кривавими жертвоприношеннями, а й будували спеціальні ферми для відгодівлі людей та їхнього наступного заклання. Тут не тільки чинили содомонський гріх, а й створювали заповідники, у яких «виховувалися» дівчатка і хлопчики, тобто готувався матеріал для сексуальних утіх і сировина для… приготування делікатесів. Царі, багаті можновладці мали змогу утримувати таких «майстрів» кухонної справи, що присмажували дівочу «тушку» і при цьому зберігали красу тіла й обличчя. Подавалася така страва на бенкетний стіл у спеціальній пательні (на зразок труни), обсипана різними прянощами. Саме в Атлантиді був популярний напій «кров з молоком». Для його приготування теплу людську кров змішували з свіжим молоком жінки, козулі, а то й левиці. Вожді й володарі зміцнювали ним свій дух, робили себе безжалісними. А закуски з маринованих людських зародків, а витончені статеві збочення за інструкцією спеціально підготовлених фахівців з насолод…

Життя людське в такому суспільстві було зовсім знецінене. На вимирання, голодну смерть прирікалися цілі племена і народи. А живі день і ніч працювали на будівництві безглуздих культових споруд, де можновладці ставили своїх кумирів і молилися на них.

У XIX столітті, столітті розуму, наївно думали, що все це чорне минуле ніхто і ніколи вже не підніме на поверхню, не оприлюднить, не почне йому наслідувати. На жаль, XX століття спростувало всі ці надії. Узяти хоча б роки панування фашистської ідеології, нацизму. Згадайте, як Гітлер і його поплічники використовували спадок Атлантида. «Врешті-решт кожен німець, — з гордістю відзначав учитель фюрера К. Раушнінг, — стоїть однією ногою в Атлантиді, де він шукає кращу батьківщину і кращу спадщину»[Цит. за: Повель А, Бержье Ж. Утро магов. — С. 8].

Від грішників-каїнітів, точніше Єноха Посвяченого, пішли учення західного масонства, іудейська Кабала [Кабала — це ніби «паралельне», таємне вчення, основа багатьох окультних теорій, авторитетний код передусім масонів], вчення гностиків, теософія, «таємне християнство», марксизм-ленінізм, гітлерівський окультизм і нацизм, сатанізм. І дивуватися тут не варто. За всієї зовнішньої відмінності названих теорій, вони єдині у своїй антилюдській, антибожеській, сатанинській сутності, їхнє коріння сягає до найпершого сатаніста, який привласнив собі право убивати ні в чому не винних Авелів.

Сам Каін-батько — син сатани — відкрив Єноху Посвяченому свої таємниці: скоєння смертного гріха, вигнання, боговідступництво. «Бог відступився від нас, треба сподіватися лише на себе, стати вище звичайних людей — рабів Божих, стати надлюдьми, які керують таємними силами природи!» Ось девіз каїнітів в усі часи, зафіксований у книзі Дзіан, єгипетській Книзі мертвих, у хроніці «Ура-Лінда» (лівоарійській Торі), Кабалі, ученнях жерців Атлантиди, Хірама [Хірам — родоначальник західного масонства], Агні-Йоги тощо.

Уся біда в тому, що Єноха Посвяченого часто плутають з Єнохом Перетворювачем, який ходив перед Богом і за великі заслуги був узятий на Небо. І винні тут, як на мене, церковні ієрархи, які визнали учення цього світлого Єноха апокрифічним, тобто не включеним у канон.

Існує ціла Книга Єноха, яка сягає у допотопні часи. Це предтеча сучасної Біблії. У ній викладені ті ж ідеї, що і в першій біблійній книзі Буття. Від перших (правих) гіпербореїв-аріїв через волхвів вашої Аратти вона потрапила до халдеїв, а ті вже передали її Аврааму. Останній приніс цю книгу — велике Вчення — в Єгипет, де Мойсей його «відредагував і доповнив». Після цього воно і стало першою частиною Біблії, а в поєднанні з індоєвропейським мітраїзмом — наріжним каменем християнства. Отож недаремно Єнох Перетворювач вважається у християн засновником писемності, культури, духовності.

Але побутує думка, що багато різновидів окультних (екстремістських) учень у своїй основі також будуються на Бутті, або Торі. Тут лише інша інтерпретація, тому виходять не духовні ліки, а духовна отрута. «Тора (Буття — Ю. К.) — записано у Кабалі, — може бути одночасно ліками й отрутою — цілющою або смертельною силою. Усе залежить від її подачі».

Як з'ясувалося, і шумерське Буття бере свій початок від лівої гілки гіпербореїв та їхньої книги Дзіан. Лівоарійську Тору шумери у свій час передали у Вавилоні аккадцям, від яких і пішов іудейський окультизм, або ж Кабала.

Але про шумерів ми поговоримо окремо. Адже вони одними з перших у післяпотопному світі представляють крило нордичних (лівих) гіпербореїв-аріїв. Особливо це проявилося після їхнього прибуття до Месопотамії із земель Аратти.

ШУМЕРИ І ПРАУКРАЇНА

Шумерський тип культури надзвичайно споріднений з неолітичними пам'ятками Південної Русі…

Р. Генон

— Факт, що в Аратті мешкали шумерські племена, поки що відноситься до розряду дискусійних. Адже більшість вчених схиляються до думки, що походження шумерів невідоме, а їхня мова не має родинних зв'язків з жодною мовою світу.

Відомий дослідник-шумеролог С. Крамер (до речі, уродженець українського містечка Жашків, працював у Німеччині і США), проаналізувавши велику кількість матеріалів, пов'язаних із загадковими шумерами, вигукнув: «Так, були Великий Рим, чудова Еллада, сивий Єгипет. Але до них був Шумер!» [Див.: Крамер С. История начинается в Шумере. — М., 1985]. Здавалося, було відкрито нове, давніше цивілізаційне першоджерело всесвітньої історії. І така парадигма — початок не в Єгипті, а в Шумері — стала панівною в наукових колах.

Однак вчений не зрозумів (точніше, не встиг зрозуміти), що високорозвинутий, майже як і Єгипет, Шумер сам починався на благословенній землі Північної Припонтиди.

Прийшовши в землі Праукраїни, шумери зайняли південно-східний «кут» Північного Причорномор'я — Меотиду (територію нинішнього Азовського моря, замість якого тоді були болотяні рівнини), а також південні частини нинішніх Донецької і Запорізької областей — так зване Запорізьке Приазов'я. Їхній духовний центр (головне святилище) знаходився в районі сучасного Мелітополя. На болотах Меотиди шумери займалися в основному іригаційним землеробством, хоча й орне їм було не чуже.

Справа в тому, що десь одна—дві тисячі років до н. е. Азовського моря ще не було, а назва «Меотида» існувала. Вона належала широкій степовій (місцями заболоченій) смузі, яка простяглася одним рукавом від Таврії до Каспію, а другим — уздовж східних берегів Понту, через Колхіду і до самої Месопотамії.

Меотида була своєрідним «світовим перехрестям», куди стікалися арієзовані народи зі сходу і південного сходу, накочувалися, мов хвилі, на Північну Припонтиду. Меотида перекладається з грецької як «Мати країни» або «Годувальниця». У даному разі ми перекладаємо її як «Годувальниця Понту», бо саме вона живила Праукраїну етнічними соками усього світу, які стікалися рівниною прямо до мелітопольських святилищ, а звідси потрапляли у різні куточки земної кулі.