Розділ «МЕНТАЛЬНЕ ПІДҐРУНТЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ»

— Після Куликовської битви Московія продовжувала залишатися татарською Руссю, політичне залежною від Орди. Однак ставало зрозуміло, по кому подзвін. За Івана III, який розірвав ханську грамоту і оголосив себе великим князем, наступив остаточний перелом.

Це відчули і нащадки східних завойовників, які почали приймати православну віру і переходити під руку російських князів. Ось звідки численні «корінні російські» прізвища — всі ці Басманови, Юсупови, Кучумови, Курдюмови, Скуратови, Мамутови, Азарови, Меркулови, Караулови, Буланови, Єсаулови, Кудашеви, Кайсарови, Малахови, Архарови, Юрасови тощо.

Захід же України «ополячувався», але не «омонголювався» — так розпорядилася історія.

У московитів та українців — різні історичні долі і не однакові всесвітньо-історичні функції. Однак, на мій погляд, не можна кидатись у крайнощі, стверджуючи ідею «повного злиття татаро-монголів з московським людом та їх спільної боротьби проти Русі. Ось, наприклад, що можна прочитати в деяких виданнях: «Так започаткована спільнота обох тих народів туранського походження — татар і руських, а згодом москалів і татар, — що її першим спільним успіхом було знищення Русі і Києва і русинів, а пізніше — знищення України і українців» [Косаренко-Косаревич В. Московський сфінкс. — Нью-Йорк, 1957. — С 112]. «У році 1240 татари в союзі з руськими положили кінець Русі не тільки як імперії, але й як держави самих тільки русинів. Вони зруйнували в Києві дощенту все те, що залишилось після нападів Андрія (Боголюбського — Ю. К.) і Всеволода або було відбудовано, а населення вирізали впень»[Косаренко-Косаревич В. Московський сфінкс. — Нью-Йорк, 1957. — С 113].

М'яко кажучи, це перебільшення, адже у Московії татари руйнували і вбивали не менше, ніж у Південній Русі. Але, що правда, то правда, вже після створення Золотої орди Московія увійшла в партнерські стосунки is завойовниками і навіть стала важливою державною структурою нової імперії — «Руським Улусом».

Ось що цікаво: російська національна ідея почала формуватися за Івана III, але на двох «заквасках» — монгольській і візантійській. У 1453 році під ударами турків-сельджуків упала Візантія. Головна святиня православ'я — Константинопольська Софія — була перетворена в мечеть. Московія підхоплює політичне і духовне знамено, що випало з рук Візантії, приймає герб Візантії (двоголового орла) і оголошує себе центром православ'я і далі — третім Римом. Іван ІП одружується з візантійською принцесою, племінницею останнього візантійського імператора, Софією. «Два Рима впали, третій — ми, а четвертому не бувати!» — це улюблений лозунг і тост на банкетах московської знаті.

І тоді ж у Москві спалахує гострий інтерес до Києва — перевалочного пункту на шляху до Константинополя (папський легат Поссевін у бесідах з Іваном Грозним обіцяє тому допомогу Ватикану в оволодінні Києвом).

Візантизм стає другою ідеєю фікс Московії. А це, насамперед, держава, розкішний двір, складні ритуали, відкритий союз влади з церквою, цар-сонце, величезний чиновницький апарат, що придушує все живе, і — кріпацтво. Ні монгольщини, ні візантійщини в такому оголеному вигляді в Західній Русі (Україні) не було. У неї — свій шлях, шлях козаччини і (якоюсь мірою) шлях Європи, точніше, західних слов'ян, особливо католицької Польщі.

Символом самостійного шляху Московії стають своєрідні архітектурні форми — ці маківки (цибулини) церков. Апогеєм зовнішньої оригінальності московського стилю стає собор Василю Блаженного з його строкатою, вигадливою архітектурою.

Україна ніби у відповідь народжує свій знаменитий стиль бароко, що також ніколи ніде не повторювався.

Нарешті, російське кріпосне право, яке так пристрасно таврував Т. Шевченко. Відповідним чином охарактеризував кріпосницьку Росію і західник В. Бєлінський у листі до М. Гоголя. Справді, жахливо було бачити, як в «освіченому'' XIX столітті люди торгують людьми, програють їх у карти, міняють на собак, карають різками. Та й себе люди називають не іменами, а кличками: Баньками, Васьками і т. д. Все це ніяк не пов'язується з арійською ментальністю.

Аж до відміни кріпосного права (1861 р.) «глибинна» селянська Росія була без прізвищ (з часів Петра І почали одержувати прізвища, крім, звичайно, дворян, лише купці, заводчики, офіцери, солдати). Російські прізвища походять від батьків, дідів, а головним чином, від власників душ. Ось звідки «типово руські» Іванови, Петрови, Сидорови і т. д.

Українські прізвища — в основному від народних прізвиськ (ось звідки всі ці Коваленки, Яремчуки, Гоголі, Шинкаренки, Сіроштани, Голопупенки, Кравченки) або — від імен дохристиянської Русі (Бунчук, Покотило, Кудлай). А зовнішній вигляд людей! їхній одяг, взуття, головні убори, стрижка, прикраси… Звідки у росіян ці зипуни, тулупи, шуби, сарафани, ковпаки, кокошники, кушаки, халати?.. Порівняйте все це з розмаїттям та легкістю українського народного одягу і прикрас, таких же оригінальних, як і українське бароко.

А мова — душа народу? Про монголізм російської мови немало написано. Російське «ура» (по-монгольськи — спина чи сідниця), «бариш», «бояре» (бойер, тобто багатий), «казна, «шатер», «колпак», «кушак», «да-да» (дзе-дзе), «караул, «яма», «ямщик», «отец» (ата), «таракан» (кара-хан), «хохол» (хал-гол — жовто-синій) [Саме так у битві на Калці монголи охрестили дружини Данила Галицького, котрі виступали під жовто-синіми стягами]і т. д. — це все монгольські слова. В українській мові «монголізмів» майже немає. Нарешті, знаменитий російський мат, про який варто сказати окремо.

МАТІРЩИНА ЯК ЗАСІБ САМОСТВЕРДЖЕННЯ І КОМУНІКАЦІЇ

— Что больше всего нас объединяло, так это матерщина. Она у нас была одна на весь Союз. Эх, великий мат! Нет сильнее ругани на свете. Достоевский говорил: русский мат силен идеями…

— Та ні, український народ не матюкливий.

— Не матюкливый? Шестьдесят процентов коренных слов у вас, включая матерщину, тюркского, точнее, монгольского корня.

— Ні, наші корінні слова санскритські, від індоаріїв.

Вулична розмова