Розділ «МЕНТАЛЬНЕ ПІДҐРУНТЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ»

Прагнення Росії знеособити «менших братів», позбавити їх мови, духовної своєрідності, підкорити собі, встановити опікунство — все це є, і нікуди від цього не дітися, це у підсвідомості. Хоча й може безкорисно допомогти, захистити, поділитися по-братськи. Все це — єгипетський Мешех у поєднанні з російським степовим роздоллям і нехлюйством.

З таким братом, звичайно, жити можна. Але жити, говорю це на підставі ґрунтовного аналізу слов'янського, російського, українського менталітету, який ми зробили в Тибеті, мирно, цивілізовано і менше цілуватися. «Брат мій, а хліб їж свій» — є чудова приказка.

Ви, напевно, думаєте, що я не люблю росіян. Це зовсім не так. Я навіть і сотої частки не сказав про них того, що говорять з гіркотою і сарказмом їх найкращі представники: Пушкін, Чаадаев, Бєлінський, Тургенев, Толстой, Достоєвський, Бальмонт… А гоголівські персонажі! І в той же час усі видатні люди бачили велич Росії. Подібне можна сказати і про ваш, безсумнівно, великий народ. Хіба мало іронії в Котляревського і Шевченка, хіба не обливалися їх серця кров'ю, коли вони бачили слабкість українського характеру, невдалі дії української еліти?

Єгипетський Мешех дуже яскраво і раптово вирвався з душі росіян у XX столітті. Мова йде про піраміди, які почали будувати російські більшовики в себе та їх послідовники в інших країнах, і мумії в них, що здивували весь цивілізований світ.

Помер Ленін — його муміфікували, наче єгипетського фараона, і поклали в спеціально споруджену піраміду, названу мавзолеєм. І в душах росіян нічого, як мовиться, не перевернулося, вони прийняли це. Але ж то повернення епохи єгипетського раннього царювання.

Причому, ленінська піраміда в Москві виявилася… копією сатанинського вівтаря у малоазійському Пергамі. На нього сам Христос вказував як на вівтар «князя темряви». Як сталося, що саме його скопіювали радянські архітектори, створюючи ленінський мавзолей, до цього ми в Тибеті не могли докопатись. І туди ж поклали іншу мумію — Сталіна. Потім викинули. Це все чисто по-єгипетськи. І, як у Стародавньому Єгипті, в Москві створили спеціальну лабораторію з муміфікації, запозичивши методи бальзамування в єгиптян. І звідси, з Москви, пішли мумії по всьому світі — у Болгарію (Димитров), В'єтнам (Хо Ші Мін), в Африку і т. д. Китай, щоправда, сам почав виготовляти єгипетські мумії (Мао Цзедун).

Що не кажіть, а Мешех сидить у російській душі. Ще для одного прикладу відновимо у пам'яті дві «симетричні» події російської історії, які наскрізь просвічують «старшого брата».

Події дуже схожі зовні й за змістом тотожні. Це масова різня, вчинена в Новгороді Іваном Грозним (головний виконавець Малюта Скуратов) і в Батурині Петром І (головний виконавець — Меншиков). Чого прагнув Новгород? Залишитися Руссю, як за старих часів, бути незалежним від мосхів — Мешеха. Чим відповів «старший брат»? Геноцидом. Прийшла Москва і порубала, порізала, втопила 150 тисяч новгородців — жінок, дітей, старих. Вода широкого Волхова стала червоною від крові; зв'язуючи по 10–15 чоловік, скидали їх в річку з мосту. Грізний цар і його опричники бідкалися, що мало людей знищили — сил бракувало, адже робота була ручна.

А чого хотіла Україна за Мазепи? Того ж самого, що й Новгород. Бути Руссю, а не Малоросією, відокремитися від мосхів — Мешеха. Чим відповів «старший брат»? Геноцидом. Столиця гетьманської України Батурин була зруйнована вщент, а все населення, включаючи жінок, дітей і старих, зни щено. Все так само, як і в Новгороді. Такої різні, як у Батурині, історія Європи не знає, Варфоломіївська ніч — дрібниця порівняно з батуринщиною. Чому мовчать про це історики! Як ви гадаєте?

Ще деталі. Іван Грозний вивіз тоді із Новгорода вічевий дзвін — голос народу, його язик. Не просто вивіз, а й висік! Дивний, здавалося б, вчинок царя, проте символічний. Це було знищення душі волелюбного народу.

А в Україні? Після батуринських подій пішли один за од ним царські заборони всього українського — діловодства, бо гослужіння, книг, самої мови. Згодом сплюндрували Запоро зьку Січ. І не тільки її.

Як тут не задуматися над словами великого і, на жаль, призабутого вами П. Куліша: «Україна повинна або відокре митись від Росії, або загинути».

ДУХОВНИЙ МОНСТР ЄВРАЗІЇ

Панмонголизм! Хоть имя дико, Но мне ласкает слух оно.

В. Соловьев

— Тепер настала черга, Юрію Михайловичу, ґрунтов ніше розглянути феномен панмонголізму, що є ключем до ро зуміння ментальних підвалин російсько-українського питан ня. Адже саме з ним пов'язані дуже суттєві, але приховані фактори життя українського і російського народів. Вони не достатньо враховуються в історичних дослідженнях, по-перше, тому, що мають духовну природу і, отже, невидимі і «не суттєві» з точки зору істориків-матеріалістів; по-друге, були і є сили, що чинять спротив висвітленню цих факторів. Цілий «букет» подібних факторів, що визначили мрії, боротьбу, скорботу і славу української нації, постає при об'єктивному розгляді панмонголізму — антиарійської ідеології, яка колись панувала майже у всій Європі, а в останні три століття в закамуфльованому вигляді накидалася східному слов'янству. Ірраціоналізм російської нації («Умом Россию не понять…») — у монгольській заквасці її менталітету (так вважалось серед російських інтелігентів, почитайте хоча б Блока). Загадковість української душі й української долі також багато в чому пов'язана з цим «духовним монстром» — панмонголізмом.

Саме осмислення феномена панмонголізму дає змогу побачити історичний вододіл українців і росіян (що важливо зараз, коли дехто намагається «зламати» цей вододіл, пропагуючи ідею спільної історії і «непорушної долі двох народів-братів»). І не лише це. Ми багато чого зрозуміємо у зовнішній і внутрішній політиці, культурному житті Росії і навіть Радянського Союзу. Тому що панмонголізм увійшов у менталітет російської нації, ставши тією невидимою антиарійською за духом «пружиною», яка, розкручуючись, вивела російського козака до берегів Тихого океану (і навіть кинула його на Аляску і в Каліфорнію), а російські батальйони, вимуштрувані паличною дисципліною, висунула в Крим, на Кавказ, Балкани і до «финских хладных берегов». Більше того, на рубежі XIX-XX століть в елітних колах російського суспільства мусувалася думка про підкорення Китаю і Тибету [Мається на увазі відома місія лікаря-тибетолога Бадмаєва, який підготував і подав на розгляд Миколі П проект анексії Китаю].

Тепер ми краще розуміємо, чому процеси «дебільшовизації», що почалися після розпаду СРСР і Варшавського договору, супроводжуються процесами дерусифікації і антиросійськими кампаніями. І це при тому, що російських людей як таких експлуататорами інших народів (які б «гребли все під себе») не назвеш — адже жили вони не краще тих, над ким здійснювали свою «гегемонію». Питання ці непрості, парадоксальні, як запитання О. Блока: «Виновны ль мы, коль хрустнет ваш скелет в тяжелых, нежных наших лапах?» їх не вирішити з власне матеріалістичних позицій. Треба бачити ідейно-ментальні «пружини» вашої заплутаної історії.

Але що ви, марксисти, взагалі знаєте про панмонголізм, вибудуваний, до речі, на вражаючому, хоч і антинауковому, етнологічному антислов'янському базисі?

Як це не дивно, антислов'янську (і антиарійську) основу панмонголізму сприйняли пангерманісти, починаючи з ідеології Тевтонського ордену (відомого своїми походами на російські землі) і кінчаючи теоретиками гітлеризму, котрі також оспівували дранг нах Остен». А втім, дивного тут нічого немає, якщо врахувати, що східнослов'янський світ, особливо південноруські землі, протягом віків був каменем спотикання для експансіоністських рухів як Сходу, так і Заходу.