Розділ «VII»

А ти хвостом не крути і за чужі спини не ховайся, — засвітив на нього оком Латочка. — Як Оксена не було — до гурту підпрягався, а побачив — зараз тобі язик у петлю скрутило.

— Оце тобі на та радуйсяі — спалахнув лицем Хома і ще нижче опустив голову. — Буцімто я говорив більше за вас.

— Не в тім діло скільки, а в тім — про що. Як тебе гут не було, Оксене, то ми про дещо говорили поміж собою. Може б, ми комусь іншому і не сказали, а тобі скажемо. Ти — людина партійна, з нашого-таки й села, так що з тобою можна без шапкування, а по-простому. Оце ми тут говорили, що вийшла така постанова: достроково закінчується сівба — бригадирові видається премія: патефон, самокатка або годинник; портрет того бригадира висить на червоній дошці. А нам, рядовим, що? Анічогісінько.

«Так ось хто тут здіймає шарварок», — подумав Ок-сен, вдивляючись у сухеньку постать Латочки.

— Бачите, товаришу голова, — спалахнув Сергій Золотаренко. — Вони й досі на ті місця моляться, де колись їхні клуні стояли. А ви скажіть просто: не хочете сіяти — ми організуємо молодіжну бригаду — і без вас обійдемося. Без ваших шкурницьких інтересів.

— Еге, ти, блате, розумний, та в один бік, — загарячився Латочка. — Хай на тобі власні діти штани та сорочку обірвуть — і ти зробишся шкурником.

— Ніколи цього не буде!

Іч, який комісар виськався. Моню витри.

— І витру. А у вас тут одна ватага. А де ваш отаман.

— Яка ватага? — насурмачився Бовдюг. Ми по-твоєму, — банда?

— Ні, ви просто саботажники.

Сергій звівся на ноги і легко поніс по полю своє м'язисте і легке тіло.

Біля казана запала неприємна мовчанка.

— Таке, як на дощик збирається, — одізвався Хома.

— Треба, — погодився з ним Бовдюг.

Латочка нічого не сказав на цю пусту розмову, затягши шию у комір сірячини, прислонивсд: ^а спиною до колеса, щоб трохи подрімати після обіду. З-під гарби долітав один і той же звук, який дражнив. Охрім дишкрібав ложкою казанок.

— А ніяк не накладешсяі — вилаяв його   Латочка, але Охрім не слухав його, продовжував своє ... дід.

Після обіду Оксен знову сіяв разом із бовдюгом.

В глухому кінці він, подалі від людей, зупинився на перекур.

— Скажи, Бовдюг, що ти про мене думає — тихо сказав Оксен, згортаючи цигарку.