Розділ «II»

— Ваше звання?

— А я без звання командую. Як убило нашого командира Красючкова, то хлопці кажуть: «Командуй». Я й командую.

— Ваше прізвище?

— Микита Чугай.

— Так. Прошу пояснити, чому ви не прислали до нас зв'язківця, щоб координувати оборону?

— Що? — перепитав Микита, не розуміючи слова «координувати».

— Чому ви не прислали до нас своїх зв'язківців?

— А. ми не знали, що так треба. В академіях не вчились.

— Так. Збирайте своїх людей. Чугай сидів, не рухаючись, і, видно, не збирався виконувати наказ новоявленого командира.

— Воно б можна й зібрати, це діло не довге, та... Та тільки ми не знаємо, хто ви такі. Так що пред'явіть документ.

— Дивно. Адже я називав вам своє звання і прізвище. Нарешті — я в формі. — Чохов розстебнув плащ-палатку. — Хіба вам цього не досить?

— Зайва балачка. Документи... Чохов поліз у бокову кишеню, передав Микиті червоноармійську книжечку.

— Охрім, — покликав Чугай когось із темряви. Шустрий боєць прибіг швидко і нечутно.

— Слухаю.

— Присвіти.

Охрім вийняв із кишені ліхтарик-динамку, завищав ним над вухом Чугая. Той добросовісно перевірив документ. Відкликав Охріма.

— Як ти думаєш, шпигун він чи ні?

— А документи як?

— Та наче в порядку.

— Тоді не должно б, а там хто ж його знає...