Розділ «XVI»

— Які цілі ти переслідував, коли писав про мене дописа в обласну газету?

«Що ж робити? Поводить його трохи за носа чи відкрити карти зараз же?»

— Я не писав ніякого допису. Гнат встав із-за стола, підійшов до дверей і закрив їх на ключ.

— Ти ще будеш викручуватися, горобеня жовтороте?

Улас відкинув назад голову, люто глянув в очі Гнатові.

— Прошу не говорити зі мною в жандармському тоні!

— Добре. Запишемо ваші показанія в протокол. Гнат узяв ручку і поліз пером по аркушеві паперу.

— Ви не маєте права писати на мене жодних протоколів. Я протестую! І якщо я писав допис, то робив це в інтересах справедливості. За правду стояв.

— А я за що стою? — вирячився Гнат. — Не за правду? Ти що, контрреволюціонера з мене хочеш зробити? Ні-і, знаєш-понімаєш, не вийде! Доки я на своєму посту, я нещадно буду присікати кожного, хто захоче зробити наклеп на радянських керівників.

— Не узагальнюйте. Тут справа йдеться про одного вас.

— А я що? Гірший за других?

— Так.

Гната збісило, він тріпнув ручкою, хлюпнувши чорнилом на папки, й майже викрикнув:

— До якої таємної організації ти належав, коли учився у Харкові?

Улас тільки витріщив очі.

— Ага, мовчиш... Іди зараз додому і принеси в сільраду оружіє, яке в тебе є, тому що при обшукові ми його все рівно знайдемо.

Гнат розраховував, що ця фраза остаточно вб'є Уласа і зробить із нього грішника, що падає на коліна і починає каятись. Але цього не трапилося. Улас тільки трохи поблід, але сказав спокійно:

— Добре ви все продумали і діло добряче завели, тільки нічого з цього не вийде, і марні ваші заходи: я не з лякливих. Обіцяю вам, що мій допис в десятках примірників буде розісланий по всіх газетах, і будьте певні, що до нього прислухаються, зроблять вірні висновки і намилять вам шию. Даю вам чесне комсомольське!

Улас підвівся із стільця, усміхнувся куточками вуст:

— А тепер відкрийте двері і випустіть мене на волю.