Розділ «VIII»

- В його усі люде то нечесні, то шкодливі, то ледарі й деспоти, то жмикрути. І те погане, і там недобре. Усе ганить, усіма нехтує. Я не знаю, що він за людина? - сказала Навроцька.

- Що він за людина? Чесна людина, вартна людина, та тільки не вміє або не хоче закривати лиця машкарою; це в йому маленька хиба, маленька ганжа, може й помилка… от і усе! -сказав Навроцький. - За Фесенка цього не скажу; не вгадаю, чи машкара на йому, чи натуральна пика.

- Авжеж натура, і натура делікатна, з гарними манерами. Фесенко далеко піде, вгору високо полетить, - сказала Навроцька. - Він гарної направи й… політику життя тямить.

- Може й полетить вгору, як буде віяти той самий вітер, що теперечки віє, а як вітер поверне…

- То й він повернеться, - сказала Навроцька.

- Як той вітряк на степу… - бовкнув Навроцький.

- Але ж і слова в тебе! Коли ти їх покинеш? - крикнула Навроцька.

В той час надійшла Саня й сіла біля вікна. Вона глянула на мачуху й по злих очах одразу дізналась, що між нею та батьком була якась гостра розмова, якась спотичка.

- Де це ти, Саню, була? - спитала в неї Навроцька.

- В Мурашкової, - обізвалась Саня.

- З ким же ти там бачилась? - сікалась до неї Навроцька.

- З Комашком, - обізвалась Саня.

- Добре, їй-богу, добре! Це гарна нова поведенція пішла! Чи личить же молодій панні вештатись крадькома по номерах з паничами? Чи слід тобі так робити! Де ти набралась таких новомодних ідей? - присікалась Навроцька до Сані.

- Комашка я давно знаю. Знаю, що він добра, статковита людина. Стрілася з ним і побалакала, - обізвалась Саня.

- Якби він був твій жених, то ти й тоді не повинна ховатись з ним по закутках, - напучувала далі Навроцька.

Саня мовчала й дивилась в вікно; вона давно звикла слухати такі напутіння од своєї мачухи і вже не огризалась.

- Бач, Харитоне Кириловичу! Я тобі казала, не давай Сані в гімназію. А ти мене не послухав, а тепер маєш дочку, що потаєнці по закутках з паничами ховається. Де ж пак! сиділа там в гімназії поруч з жидівками, з міщанками, а може й з дочками куховарок, браталась з ними, приятелювала й єдналась, - от і набралась од їх такого духу, що й з хати не викуриш ніякими парфумеріями.

Саня сиділа й змовчувала, хоч вона й була опришкувата в інший час і любила справдовуватись.

- Добре, що я свою Маню оддала на науку в приватний «благородний» пансіон, - говорила Навроцька, обертаючись до свого мужа.

- Гм! Може. Не знаю, чия кривда, чия правда: чи твоя, чи моя? Хто любить попа, а хто попадю, а хто попову дочку, а хто й попову наймичку, а відьма й попову корову? - обізвався знехотя Навроцький ніби в жарти.