Розділ «VIII»

- Тут дуже проста річ: бери собі заразом той і другий рай, - сказала Мурашкова тоном практичності, щиро грецької.

Саня осміхнулась.

- Добре тобі так говорити за діло, в якому ти сама не зацікавлена і яке до тебе не стосується, - сказала Саня. - Але стань ти на моєму місці, то й побачиш, як трудно вибирать та випручуватись.

- А може, Комашко пристане на те, щоб покинути службу та поїхать з тобою в Петербург або в Київ. Там ти будеш ходить на курси, а він собі напитає будлі-яке місце, - сказала Мурашкова.

- Чи схоче ж він так зробити? - сказала Саня. - Він людина небагата, живе службою. Чи я маю право вимагати од його такої жертви?

- То покинь думку за курси, - сказала байдужно Мурашкова.

- Не покину, нізащо не покину, - сказала Саня. - Це була моя мрія трохи не од дитячих літ, трохи не змалку.

- Але ж ти втратиш такого жениха, який може потім не трапиться! - крикнула Мурашкова. - Вас неначе бог призначив одно для одного. Саню! ти подумай за це й обміркуй добре.

Саня задумалась.

- Жила собі спокійно, була щаслива по-своєму, і десь узявсь той клопіт. Правду каже пісня: «Якби тебе не любила, гула б, як голубка», - промовила Саня.

- Десь узявся сокіл, вхопив голубку й поніс в синє море, - додала Мурашкова в поетичному тоні пісні.

- Який-то буде кінець тому всьому? - сказала Саня.

- Але знаєш що, Саню? Рай раєм, а діло ділом. Як я йшла до свого номера, то вгляділа вашу маленьку горничну. Вона тут вертілась по коридорах і бачила, як Комашко вийшов звідсіль. Вона бачила Комашка і зараз скаже за це або Мані, або й мачусі. Начувайся, Саню! Буде тобі лихо.

Саня підвела голову. Звістка була неприємна для неї. Вона тільки махнула рукою.

- Про мене! Тепер мені за все байдуже! - сказала Саня.

Вона попрощалась з Мурашковою і вже не побігла швиденько та дрібно, як колись бігала, а пішла тихою ходою, помаленьку, поволі, похиливши голову. Життя вперше вдарило її важким крилом, як б'є крилом шуляк голубку.

Тим часом Раїса Михайлівна Навроцька вже довідалась од своєї горничної, що Саня сиділа з Комашком в номері в Мурашкової. Така самовільність молодої дівчини здавалась для неї трохи не проступством.

Навроцька сиділа в невеликій світличці коло самовара, саме засипала чай і ждала Навроцького, щоб прочитати йому добру молитву.

Навроцький увійшов і сів коло стола. Навроцька встала й причинила двері в кімнатку, де сиділа Маня.

- Харитоне Кириловичу! - почала поважним тоном Навроцька. - Чи ти пак знаєш, де тепер Саня і з ким вона балакала?