Розділ «VIII»

- А хіба ж я знаю? Певно, з Мурашковою ганяють по дощеві в парку або в цвинтарі знайшли захист од дощу, щоб перестоять дощову годину, - обізвався Навроцький.

Як людина стара й проста, він любив дома говорити по-українській і часом пускав жарти щиро народні. Навроцька не дуже сердилась за його «мужицьку» мову, але жартів не любила.

- Еге, ганяє! Отам сидить з Комашком в номері в Мурашкової. Я не знаю, що далі буде з цими новомодніми паннами, - сказала Навроцька.

- А коли сидить з Комашком, то нехай сидить та говорить собі на здоров'я, - одрубав Навроцький.

- Як-то нехай сидить? Де ж видано, щоб молода панна тягалась з паничами, десь запиралася в номерах? Чом ти її не впиниш? Літає десь по Фонтанах, плаває на пароходах, ганяє по Одесі, неначе той студент або якийсь вітрогон гусарин.

- То й нехай ганяє, бо ще молода. А як підтопчеться так, як оце ми з тобою, то буде сидіть на одному місці та панчохи плести або сваритись, - обізвався Навроцький.

- Добре, їй-богу, добре! Та вона тобі колись сяде на пароход та й дремене в Константинополь до турків у гості. А що тоді буде? - підняла голос Навроцька.

- Нічого не буде, бо вона до турків не дремене, - промовив Навроцький.

- Ходить в якусь жидівську школу, просвічує жидівок, пропахалась наскрізь цибулею так, що того жидівського смороду вже повні кімнати. В неї навіть черевики тхнуть жидами. Усі наші кімнати смердять жидами, неначе тут жиди завели шинк, - сказала Навроцька вже сердито.

- Гм, я чомусь не чув носом, щоб в наших покоях тхнуло жидами, хіба тільки тоді, як кравець Гершко принесе одежу. Може, це тим, що в мене завжди нежить в носі. Не всім пак мати такі тоненькі ніздрі, як у тебе, - сказав спокійно Навроцький.

- В тебе, мабуть, зроду нежить в носі, бо ти степовий чумак, - сказала Навроцька.

- Добре, що в вас кам'янецькі носи дуже вже тоненькі. Я й дьоготь нюхав, та й то не вадило, а тобі то й завадило б, - сказав Навроцький.

- Цить! Он Маня сидить за дверима! Чуєш! Це недобрий тон! Чисте мужицтво! Вона оце все почує. Овва! Ти зовсім збавиш дочок, - сердито обізвалась стиха Навроцька.

- Не знаю, хто збавить - чи я, чи ти, - обізвався Навроцький і втупив очі у вікно, неначе пильно роздивлявся на маяк.

- Бач! в тебе все я винна. Може, я винна, що твоя нахабна Саня бродить по номерах з таким самим нахабним Комашком?

- Як з Комашком, то я не маю до того ніякої причепки: він чоловік чесний. Нехай з ним трохи побалакає. От якби з Фесенком… то інша річ, - сказав Навроцький.

- З Комашком, то нічого? - аж писнула Навроцька і стулила долоні вгору пальцями по-католицькій, як на молитві.

- Авжеж нічого. Комашко людина розумна, поважна, просвічена, не шелихвіст, не вітрогон, - сказав Навроцький.

- Комашко заведе твою Саню туди, де козам роги правлять. Хіба ж ти не чув, як він говорить? В його тільки й мови, що мужики, та мужики, та мужицька мова. Я не знаю, чи він навіть в бога вірує.

- За це й я не знаю, та й не буду його питати, - сказав Навроцький.