Розділ «IV»

- Добридень вам, синя стьожко! - гукнув він до Сані. -Ого! тут є й червона стьожка! - сказав він до Мурашкової.

- Єй синя, є й червона стьожка, є навіть дама без стьожки, - весело сказала Христина. - А які стьожки ви найбільше любите: чи сині, чи червоні?

- Не вгадаєте, яка стьожка мені найуподобніша, - сказав Селаброс, скоса зирнувши на червону стьожку на плечі в Мурашкової.

- Ого-го! та ви таки вередливі! - сказала Христина.

- Що це ви звете нас стьожками? Хіба в нас нема ймення? - сказала до Селаброса Саня.

- Є ймення, є! Хто ж за це не знає? Вас таки ж якийсь піп хрестив, - сказав Селаброс.

Саня не любила Селаброса за те, що він був трохи неделікатний в словах і говорив часом неприємне паннам. Різкий на язик, грубуватий, як усі сини півдня, Селаброс часом грубо різав правду в вічі не одним паннам.

- А що, чи поїдете пак на Малий Фонтан на гулянку? Сьогодні надворі година, гарно, ясно. Як ви поїдете, то поїду й я з вами, коли мене не проженете, - промовив Селаброс. - Ви мене не проженете? - спитав він, обертаючись до паннів.

- Ні, не проженемо: ми не вдалися в вас і людей не розгонимо компліментами, - так само різко дала здачі Саня.

Чорні брови в Селаброса на одну мить зійшлися й знов розійшлись. Він втяг верхню губу й прищикнув її зубами.

- Не думав я, що маю вдачу розганяти паннів… - сказав він низьким голосом.

- А от удовиць, то ви й не розженете! Удовиці невеликі страхополохи й вас не дуже-то злякались, - весело обізвалась Христина.

- Що це в вас за штучка в руках? - спитав Селаброс в Христини й нецеремонно ляпнув пальцями по тій штучці.

- Ет! не скажу: нехай кортить. Довідаєтесь на Фонтані, -сказала Христина.

- Та й ви не з порожніми руками! - сказав Селаброс, обертаючись до Бородавкіна.

- Авжеж не з порожніми. Запас біди не чинить. Я, бачте, люблю поезію, але не забуваю й за прозу, - сказав Бородавкін.

- І добре робите, бо тут зібрались все поети та поетки, що за ту прозу не дуже дбають, - промовив Селаброс.

- Поети - цебто ви, це я знаю; а поеток між нами нема; ми люде позитивні, - защебетала Саня.

Селаброс загарбав собі той комплімент і знов удавав поважну міну. Окрім кореспонденцій в газети, він писав ще й вірші і, сказавши щиру правду, вірші погані; їх не хотів друкувати ні один редактор газет.

Тим часом в перспективі вулиці вже сунувся вагон трамваю. Всі схопились з лавок і хапком рушили з місця. Вагон став коло алеї. Усе товариство кинулось в вагон. Панни сіли вкупі на одній лавці, паничі зараз за ними.