Розділ «IV»

- Не думаю так! - сказав Фесенко.

Фесенко насупив брови й гриз спідню губу. Він вже примітив, що Комашко залицяється до Сані, задивляється на неї, хоче одбить од його ті блакитні очі, через котрі він не міг заснути тієї ночі до самого світу; примітив, що й Саня ласкавіше говорить з Комашком, ніж з ним.

- Пане Фесенку? ви читали Дарвіна? - несподівано й своїм звичаєм різко спитала Саня, неначе одрубала.

Фесенко липнув на неї здивованими й злими очима й хотів сказати, що читав. Але подумавши, що гостра й смілива Саня почне без церемонії екзаменувати його, знехотя одказав: «Читав давно, та вже й позабував усе; книжка не варта уваги, бо мало наукова».

- А Спенсера читали? - знов спитала в його Саня. Мурашкова потаєнці смикнула Саню за рукав, але Саня була невгамована, бо… не любила Фесенка й хотіла його доконать.

- Чи ви пак читали Спенсера? - спитала вона вдруге.

«Оце причепилась причепа, як реп'ях! Сказати, що не читав, якось сором. Треба якось викручуватись», - подумав Фесенко.

- Зоставляю ці штуки читати гімназисткам в рожевих сукнях. Ці книжки не стосуються до моєї спеціальності, - сказав він бундючно й підняв голову вгору.

Фесенко замовк і насупивсь. Він тільки обводив сердитими очима веселу компанію й далі не вмикавсь в загальну розмову. Посидівши й помовчавши, він раптом схопивсь з місця, витяг з кишені золотий дорогий годинник і глянув на його.

- Ой, як я опізнився! В банкіра Катаржі ждуть мене на обід. Час би їхати, - промовив Фесенко й подав усім хапком свою білу руку.

Знявши циліндер, він зробив загальний реверанс, схиливши набік голову, й побіг нагору по східцях.

- Я добре знаю, що він не читав навіть і Костомарова, - сказав Комашко.

Саня одхилила руку за лавку і тихенько кинула Фесенків букет в зілля. Молоді люде знов почали змагання, перебираючи багато сучасних питаннів. Селаброс перелітав од одного принципу до другого й розпочав довгу розмову, напихаючи її усякими абстрактними термінами. Але його ніхто не слухав. Він примітив, що його не слухають, розсердився, напиндючився, вийняв з кишені газету й почав нишком читати.

- Чи ви бачите! Ціна на пшеницю та кукурудзу пішла вгору! їй-богу, пішла вгору і в нас, і за границею, та ще й добре! - гукнув Селаброс з палом з усього горла.

Він і сам незчувся, як прохопився й не потрапив у високий тон, в якому йшла розмова та всякі змагання. Всі засміялись. Мурашкова почервоніла, як півонія. В неї навіть стало червоне чоло, вуха й шия. Їй було сором за Аристида, що його, серед змагання за усякі ідеї, зацікавила така нікчемна звістка в газеті за купецькі справи. Він нагадав їй розмову смирнських та усякових грецьких торговельних агентів у домі в матері, розмову, що вже давно обридла їй.

Мавродін не втерпів і обізвався: «Кому що, а курці просо!..» Комашко зареготався просто в очі Селабросові.

- Ов… ва… ва! Цц… - цмакав Селаброс, читаючи далі газету, мовчки.

- Що там ви начитали таке ласе задля вас, що аж цмакаєте? - спитав в Селаброса Комашко. В Мурашкової в очах виступили сльози…

- Цур вам, з вашою вченою розмовою! - крикнула Христина Милашкевичева. - Яка нудна ваша розмова! Мені здалось, що я потрапила на якусь нудну професорську лекцію. Ходім лучче над море гуляти!

- А що, застоялись ваші вільні крильця? Час пром'яти! Га? - насмішкувато спитав нахабний Селаброс. - Як ходім, то й ходім! Я вчора писав та й писав аж до півночі, а думки якось важко й цупко низались. Ходім, подуріємо біля моря, щоб набратись свіжості, щоб в мене ввечері легко снувались думки.