Розділ «БІЙ У САВАНІ»

Втікачі проїхали вже понад сто миль. Далеко позаду лишилося озеро Вікторія. Небезпечна подорож наближалася до кінця. За підрахунками Комебі, до повстанського табору зосталося щонайбільше дві-три милі.

За рулем тепер сидів Антоні. Машина пірнула в темні хащі переплетених ліанами дерев, що густим гіллям нависли над дорогою. Два промені світла, мов довгі мечі, розтинали непроглядну темряву, намацуючи дорогу, яка, петляючи, поволі піднімалася вгору.

На одному з поворотів в очі втікачам ударило світло від фар зустрічної машини. Антоні різко загальмував, звернувши вбік під лапате листя папороті.

— Тікайте! — крикнув він.

Джомо, Комебі й Коване, що сиділи позаду, встигли відчинити дверцята і шаснули в кущі. Туку й Антоні загаялися. В ту ж мить зустрічна машина підкотила майже впритул, і з неї вискочило кілька солдатів. Антоні засунув пістолет у щілину між спинкою й сидінням: він не знав намірів ворога і не хотів безпідставно наражатись на небезпеку. Туку зробив те саме.

Солдати оточили машину. Антоні і Туку вийшли і стали на дорозі.

Підійшов офіцер і освітив їх ліхтарем. Його, видно, здивувала довга нечесана борода Антоні.

— Хто ви? — запитав він.

— Я лікар Мейсон, сер, — відповів Антоні.

— Документи!

На якусь мить Антоні завагався.

— Я поспішно виїхав з Кисуму і забув їх дома, сер, — збрехав невпевнено він.

Офіцер не повірив. Скуйовджена борода і давно не стрижене волосся так різко контрастували з добірною англійською мовою, що він запідозрив щось недобре.

— Обшукати! — наказав він.

Солдати кинулися до машини. Один з них досить безцеремонно схопив Антоні за рукав, відштовхуючи вбік. Благенька, напівзотліла сорочка вмить розірвалась, і в яскравому світлі ліхтаря на оголеному тілі темнокривавим блиском виступило клеймо — Ч. Е. 815.

— О-о! — вигукнув офіцер. — Ось який ти лікар! Ти — втікач з концтабору! Взяти їх!..

В цей час десь далеко в лісі пролунав дикий крик. Солдати насторожилися. Вони не знали, хто це кричав — звір чи людина, але, видно, крик збентежив їх. Солдати про щось тихо поговорили між собою, потім офіцер наказав розвернути машину і повертати назад.

Але розвернути велику машину на вузькій лісовій дорозі було нелегко. Довелося вирубувати придорожні кущі.

Крик у лісі пролунав ще раз. У відповідь йому десь на сході загув тамтам. Потім відгукнувся другий — на заході. Рокіт зловісно котився по лісу і танув у передранковій імлі. Тамтами ніби говорили. Запрацював стародавній негритянський звуковий телеграф, що був кілька десятків років тому поширеним і звичним способом передачі вістей в екваторіальній Африці. Часто важливі новини за один день передавалися від узбережжя Індійського океану до гирла Конго або навпаки.