Розділ «АРЕШТ»

— Відмовляюсь!

— Що ж… — Джон Блек повернувся до Кребса. — За законами воєнного часу, його треба стратити! Але, зважаючи на те, що підсудний усе-таки білий і, на жаль, англієць, ми, я думаю, засудимо його до шестирічної каторги в одному з таборів на островах Вікторії, ну, хоча б у «Чорному екваторі»…

— Я не заперечую, — відповів Кребс і натиснув кнопку.

Ввійшов полісмен.

— Виведіть арештованого!

Лікаря вивели. Інспектор поліції трохи занепокоєно глянув на Блека.

— Ми не переборщили, Джон?

— Не бійся, друже, — відповів службовець у справах реабілітації. — Все зроблено по закону! Співчуття бунтівникам карається найчастіше півторарічним ув'язненням, але тут справа ускладнюється тим, що підсудний допоміг утекти злочинцеві, який зараз може бути й серед мау-мау.

— На жаль, ми не знаємо, де він.

— Це не має значення! — відповів Джон Блек. — Покладись на мене, Нельсон! Усе буде гаразд! Тепер комісія повернеться ні з чим!

Джон Блек вийшов. Капітан Кребс підвівся, пройшовсь по кімнаті, трохи постояв біля вікна, потім знову сів до столу і заглибився в папери. Через деякий час задзвонив телефон. Капітан зняв трубку, і обличчя його враз витягнулося.

— Міс Дженні? Будь ласка! Прошу! Вас пропустять.

Викликавши чергового, капітан наказав провести міс Ніксон, що чекала внизу, до нього в кабінет.

Кребс догадувався, чого приїхала Дженні, і лагодився відповісти їй чемно, але твердо — хай ця примхлива дівчина зрозуміє, що. це управління поліції, а не брукомвілський маєток, а він, Кребс, — інспектор поліції! «Напевно, сльози литиме», подумав капітан і поморщився, як від зубного болю — він страшенно не любив сліз.

Але капітан помилився. Дженні не плакала. Привітавшись, вона сіла навпроти інспектора поліції і тихо запитала:

— Віконте, це ви розпорядились арештувати Антоні Райта?

— Я, — коротко відповів Кребс.

— За що?

— Міс Дженні, це допит?

— Ну що ви! — заперечила Дженні. — Але мені хотілося б знати, в чому справа. Я твердо переконана, що його арешт — просто якесь непорозуміння.