Розділ «АРЕШТ»

Антоні, звичайно, не міг знати про цю розмову. Задоволений наслідками аудієнції, весело посміхаючись, він сів до Дженні в машину. Бони виїхали з Найробі негайно, щоб до вечора бути в Екваторі. Блискуча стрічка асфальту єдиної в Кенії асфальтованої дороги звивалася поміж горами і невпинно вела їх на північний захід.

Надвечір вони прибули в Екватор і зупинилися перед будинком лікаря Ендербі, в якого тимчасово жив Райт. Ледве Антоні відійшов од машини, як раптом дорогу йому заступив сержант поліції.

— Здається, маю честь говорити з містером Райтом? — спитав він.

— Так.

— Наказано арештувати вас! Візьміть його!

Чотири полісмени одразу ж накинулися на лікаря і схопили за руки.

— Що це значить! — вигукнув Антоні.

Але сержант, не звертаючи уваги на його слова, наказав:

— У машину!

Антоні впхнули у темний душний фургон і замкнули. Через деякий час машина зупинилася, дверцята розчинились, і він опинився в дворі, з трьох боків якого височіли кам'яні мури, а з четвертого — сірий похмурий будинок. Під ногами теж було каміння, тільки над головою голубіло далеке небо. Біля масивних чавунних воріт стояв вартовий з карабіном.

Спочатку Антоні не міг зорієнтуватися, де він. Та незабаром усе з'ясувалося, його ввели в будинок, і лікар пізнав управління поліції. В широкому вестибюлі було прохолодно й безлюдно. Тільки за столиком, біля телефонного апарата, розв'язуючи шахову задачу, сидів молоденький полісмен.

У великому кабінеті на другому поверсі теж нікого не було. Антоні, який усе ще не міг отямитися, залишили самого сидіти на стільці перед полірованим коричньовим столом.

Минуло хвилини дві-три.

В сусідній кімнаті пролунали кроки, і в кабінет увійшов Кребс.

— Добрий день, містер Райт! Радий вас бачити! — з іронією промовив капітан.

— А я не дуже, — похмуро відповів Антоні. — Що це все означає, містер Кребс? Я вимагаю негайно звільнити мене!

— Сідайте, поговоримо! — не звертаючи уваги на останні слова Антоні, сказав капітан. — На вас падає тяжка підозра в співчутті бандитам мау-мау. Адже ви самі, я думаю, не заперечуватимете, що двічі допомогли розбійникові Джомо Карумбі уникнути справедливої кари!

— Дурниця! — вигукнув приголомшений Антоні.

— Це ще невідомо! — злорадно промовив Кребс. Удавана неупередженість злетіла з його лиця, і воно почало наливатися кров'ю. — Невже ви думали, містер Райт, що можна безкарно їздити до губернатора і патякати там різні побрехеньки про мене?