Розділ «ІІІ»

- Я вже казав вам, пані Анастасіє, - стомлено посміх нувся доктор Цур. - Казав, що в пам’ятках, амулетах нічого поганого немає. Навпаки, це добре, коли людина береже пам’ять про щось їй дороге чи вірить у добрий знак. Але якщо це просто сліпий фетиш, тоді він може вас занапас тити.

- Який ще фетиш?

- Річ, окрім якої, для людини більше нічого не існує.

Ви ж бачили того чоловіка зі складаним метром? Увесь сенс життя для нього замкнувся в тому метрі. Ось що таке фетиш.

- Хіба не ви придумали для нього колову терапію?

- Я. Але він сюди прийшов уже з патологічним пос піхом і власним метром. А ви, пані Анастасіє, - з курячим богом. Якщо не віддасте мені його зараз же, то це дуже погано скінчиться.

- Ви підглядали за мною в камеру! Як ви сміли?! - у мене знов починалась істерика.

Доктор Цур, звичайно, зрозумів це раніше за мене й поволеньки позадкував до дверей.

- Ну, добре, добре, - він підняв обидві руки, пока зуючи, що здається. - Робіть як знаєте. Зараз я не хочу втрачати бодай того, чого ми з вами домоглися. Але затям те: фетиш - це вам не нервові розлади, з нього починається божевілля.

Коли він вийшов, я довго дивилася на кирика, аж поки в мені не вляглося тремтіння. Цей камінь випромінював і давав спокій. Усе було б добре, якби не ще одна лиха при года, яка спіткала мене в басейні.

Почалося з того, що там я побачила щупленького мет кого чоловічка, котрий боблявся у воді, вимірюючи її складаним метром. На якусь мить він одірвався від сізі фової праці і помахав мені рукою як давній знайомій. Я теж йому помахала, відчуваючи, що не тільки на подвір’ї клініки, а набагато раніше бачила цього чоловічка з вер тлявою, як у дятла, голівкою.

- Коркін! - несподівано гукнула Варвара, яка нагляда ла і за басейном. - Ану вилазьте з води! Ви вже перекупа лися.

Чоловічок із чудним прізвищем Коркін слухняно виліз драбинкою на кахляний поміст і, міряючи його метром, пішов навприсядки до Варвари. Від довгого купання його били дрижаки, дятляча голівка так тремтіла, ніби Коркін дзьобав кору. Мене він, звичайно, не впізнав, але, прохо дячи поруч, шепнув:

- Вибачте, я зайнятий.

Я швидко спустилась драбинкою в прозоро блакитну воду, трохи пропливла й відчула, як у мені знов проки дається отой бридкий внутрішній трем. Прохолодна вода не бадьорила, вона відгонила ліками, до горла підступала нудота.

Вийшовши з басейну, я накинула халат, відразу шур хнула рукою в праву кишеню, намацуючи рятівний камін чик. В очах потемніло. Його не було. Кирик щез.

Я, мов тигриця, повела очима довкола. Окрім Варвари, нікого поблизу не було.

- Де кирик? - тихо і страшно спитала я.

- Який кирик?

- Знаєш, який! Віддай! - я пішла прямо на неї. - Негайно віддай мій камінь!