Розділ «ІІІ»

- Так, ноги… Ширше… Ще ширше… Ні, кровотечі немає.

Тут якраз усе гаразд, що немало важить для такої розкішної панни. Зодягайтеся.

Я взяла піжамні штанці і завагалася.

- Докторе Цуре… Мені треба додому.

- Навіщо?

- Як навіщо? Там за мною хвилюються. Я не попере дила, що затримаюся.

- Хто хвилюється? - Іванько. Він же мені як брат.

- А, так, пам’ятаю, - згадав мою сповідь доктор Цур. - Йому перекажуть, що ви лягли підлікуватись.

- Я все одно не п’ю ліків, не проходжу ніяких процедур, щоб тут залишатися.

- В їжі, яку вам дають, є все необхідне для вашого організму, пані Анастасіє. До того ж, як мені здається, зараз вам якраз необхідно побути далі від дому, відійти від отих кошмарів, які вас там переслідують. Я ще раз кажу, що ви абсолютно здорова людина. Не бачу потреби в жодних радикальних засобах чи впливах, однак наполягаю на профілактичному курсі лікування. Мине ще день другий, і ви самі не захочете від нас іти. Вважайте, що ви в санаторії.

- А якщо я захочу…

- Буде так, як ви захочете. Он ваш одяг, он автомобіль, хоч зараз можете їхати. Але я б вам не радив.

- Скільки триватиме цей ваш курс?

- Тиждень, ну, може, два. У нас є непогана бібліотека, є басейн, кінозал… Не занудьгуєте. До того ж Григорій Семенович також просив, щоб ви побули тут, поки набе ретеся сил.

- Ге еС просив?..

- Так, він уже поривався провідати вас, але я суворо забороняю ці телячі ніжності. Вам потрібен абсолютний спокій.

Якби доктор Цур силоміць примушував мене залиши тись, я, напевно, видряпала б йому очі, а так - не хотілося завдавати нікому прикрощів і, тим більше, засмучувати Г.

С. Якщо хтось із його людей делікатно пояснить Іванькові, що я тиждень побуду в лікарні, то мені немає чого поспіша ти додому. Нехай там усе перемелеться, вляжеться, втихо мириться. Нехай трохи похвилюється майбутній патріарх за свою непутящу матушку, яку він не вберіг і довів до анемії. Нехай і великий слідець Притула вкусить себе за одне місце, зламавши мізки в стонадцятьох версіях, куди я могла подітися, адже клініка доктора Цура дотримується найсуворішої конфіденційности щодо своїх пацієнтів. І хоча володареві чарівної люльки борульки заборонили стромляти носа в мої справи, він все одно хоч боком та здалеку, а нюшить тим носом де треба й не треба.

Чого ж мені ще огинатися, якщо це найкращий вихід із мого становища - щезнути, заховатися від усього світу, від отих привидів, кікімор, упирів, зловіщих летючих щурів… Мушу тільки низенько вклонитися Г. С. і докторові Цуру, котрі так шляхетно подбали про мене…

За цей час навіть одуди відлетять у теплі краї!