Розділ «ІІІ»

Житиму так, як нікому й не снилося.

Можливо, це ще краще за мене знав доктор Цур, адже в його обов’язки входило лікування не лише людської психіки, але й сумління, і він робив це зі знанням справи.

Лише однієї грубої, а то й фатальної помилки припус тився доктор Цур. Одного разу він зайшов до мене в кімнату і під час мирної бесіди, в якій, певна річ, був прихо ваний тест, ні сіло ні впало спитав:

- А що то за камінчик ви постійно з собою носите?

У мене щось як обірвалося всередині.

- Який камінчик?

- Білий, із дірочкою, - посміхнувся доктор Цур лише двома загостреними зубами. - Он він і зараз схований у вашій руці.

- Звідки ви про нього знаєте? - холодно спитала я.

- Знаю. Бо ви завжди носите його з собою.

- Так, ношу. Але нікому не показую.

- Вам так тільки здається. Всі знають про цей камінчик.

- Хто - всі?

- Ну, я, Варвара, наприклад…

- Хіба в тому є щось погане?

- Ні, поганого тут нічого немає, - сказав доктор Цур. - Якщо це якийсь амулет, прикраса чи просто пам’ятка. Що там у вас?

- Курячий бог, - відповіла я.

- Покажіть, - він простяг руку, а я свою мерщій сховала за спину.

- Ні.

- Чому?

- Бо це для мене дорога пам’ятка.