Розділ «ІІІ»

- О, то вам ніщо не загрожує, пані Анастасіє! - сказала Варвара, але я не зрозуміла, рада вона чи невдоволена з того.

- А що б мені мало загрожувати?

- Хіба я вам не казала? Леонід Борисович не випустить вас звідси, поки не наберетеся сил.

Вона ще трохи пристояла з тацею в руках, ніби хотіла щось додати, але я спитала про інше:

- Варваро, - звернулась до неї майже по дружньому. - Хто отой чоловік, що весь час ходить довкола клумби?

Садівник?

- Отой зі складаним метром? - чудно всміхнулась вона. - То наш давній пацієнт. Він тут відколи й клініка.

- А що він робить?

- Обмірює клумбу, хіба ви не бачили?

- Для чого?

- Хворий страждає на манію запізнення. Він так скрізь поспішав, що й до нас прибіг ще майже здоровим, бо дуже боявся, що не встигне. Поспіх - взагалі хвороба нашого часу. Я маю на увазі не лише патологічну квапливість лю дей, а й сам час. Люди занесли в нього вірус поспішности, і він тепер спливає з набагато більшою швидкістю, ніж, скажімо, в дев’ятнадцятому сторіччі. Це вже доведено наукою.

- Так, я читала про це.

- Тож Леонід Борисович лікує цього пацієнта колотерапією. Він звелів йому ходити не доріжками, а довкола клумби, по колу, щоб той нарешті зрозумів, що повсякчас ступає у свої сліди і поспішати немає куди. Однак бідолаха і там не вгамовується. Він постійно обмірює клумбу скла даним метром і підраховує, скільки вже пройшов і скільки ще залишилося…

- А що, є якась визначена відстань, скільки йому треба пройти? - здивовано спитала я.

- Кожному з нас відведена певна відстань, - глибоко думно зітхнула Варвара.

- Отут, у клініці?

- В житті, - знов по філософському зітхнула Варвара, і те зітхання було промовистішим за її пояснення.

Коли вона виходила з моєї… палати, здалося, що Вар вара відмірює кроками цю призначену зверху відстань, але відмірює дуже боязко, обережно, хоч могла ступати своїми довгими, як у лошиці, ногами відразу на сажень.

Я теж поволі, майже скрадливо підійшла до вікна, щоб знов виглянути на подвір’я, аж тут з’явився доктор Цур.

- Ну, як тут наша новенька? - спитав він.