Розділ «І»

З думки не йшов отой знагла народжений чортик, який уявлявся мені не таким страшним, як його малюють. Я б його виносила залюбки. Зрештою, чим він гірший за шмар катих людинят, котрі брешуть, крадуть, жеруть як не в себе, смердять, не люблять ні ближнього, ні далекого… Якби він погодився мені служити, я нізащо його не спалила б.

Лячно, звичайно, проте як же цікаво і грішно.

- Отче, а сповідь? - спохопилася я.

- Ти пречиста, - сказав він. - За тебе я б запродав свою душу самому…

Мені здалося, що в ризниці знов блимнули вогники.

- Не треба.

- Дай… - він кинув недопалок у срібний ківшик. - Дай я оближу твого «носика». … Коли ми вийшли надвір, то від церкви Івана Богослова і від її осяйного хреста на землю вже падала довга тінь.

5

- Його не знайшли, - Притула винувато переминався з ноги на ногу біля каміна. - Двоє водолазів обстежили все дно навпроти вашого будинку, але… знайшли тільки одну сітку сороківку. Цей… Іванько, здається? - каже, що ваша. І більше ніякого сліду. - Їм тільки раків збирати, - злостиво сказала я.

- Яких раків?

- Тих, що вони мішками тягають із річки. На продаж.

Колись і біля нас один такий виринув у водолазному кос тюмі. Я спершу перелякалася, думала - крокодил. Тоді дивлюся, а в нього лантух із раками.

- Ну, навіщо ж ви так, Анастасіє Михайлівно? Хлопці працювали, як той казав, на совість. Все одно їм шукати, поки не знайдуть. Взавтра підсилимо команду, і якщо… - він зам’явся.

- Що? - спитала я.

- Якщо ваш чоловік загинув, то його неодмінно знай дуть, а якщо… -він знов затнувся, втупився своїми сон ними очицями в камін, наче хотів щось винишпорити в давно пригаслому попелі, і я чомусь подумала, що цей повільнюх страждає запорами. - А якщо не знайдуть, доведеться розробляти інші версії.

- Наприклад?

- Наприклад, самогубство. В такому разі ваш чоловік міг вийти з човна і зробити це де завгодно. Про вбивство я вже казав. Є ще варіанти, про які говорити рано. Почекаємо результатів завтрашніх пошуків. А тим часом подумайте…

Може, щось пригадаєте, може, щось помітили за ним… незвичне.

Від цієї помисливости мені стало маркітно. Здавалося, Притула не лише снував загадкові підозри у своїй кругленькій, як кавун, голівці, але й знав щось таке, у що не хотів мене втаємничувати. Не знаю, скільки б він ще огинався біля каміна, та я стомилась від власної чемности.

- Свої версії будуйте без мене, - сказала я. - Це ваша робота. А тут горе, та й годі.