Розділ «І»

- Справді… Пробачте.

Притула був такий спантеличений, що, вийшовши з веранди, витер об припоріжний килимок ноги, ніби ще тільки збирався зайти у дім. На нього навіть Трезор не загавкав.

Сів у свій драний «москвичик» - і за ним тільки знялася хмарка чорного диму.

Я зайшла в дім, коли в холі вже розривався телефон.

- Добридень, Серафимо.

- День поганий, - сказала я. - Мені не до жартів, Сергію, - чомусь вихопилося його мирське ім’я.

- Щось сталося?

- Сталось. - І я сказала йому про нещастя.

Вражений, він довго мовчав.

- Я можу чимось допомогти?

- Поки що ні. Дякую.

Я чомусь знов згадала вужа, якого вчора принесла з лісу.

- Тримайся, - мовив отець Серафим. - Можливо, це якесь непорозуміння. Може, він живий, і це лише злий жарт. Дай, Боже, щоб так і було. Я молитимуся за нього як за живого. І за тебе також…

- Дякую.

- Ти теж помолися на ніч. Прочитай вечірню молитву.

- Я знаю тільки «Отче наш».

- Тоді повторюй за мною… Господи Боже наш…

- Господи Боже наш, - покірно і щиро читала я за ним вечірню молитву, - все, в чому я згрішила в цей день, - словом, ділом, помислом, Ти, як милостивий і людино любний, прости мені; мирний і супокійний сон дай мені; пошли Ангела Твойого Хранителя, що захищає та обері гає мене від усякого лиха. Ти - Хранитель душі і тіла мого; і я посилаю славу Тобі, Отцю і Синові і Святому Духу, нині і вічно, і повсякчас.

- Амінь.

- Амінь, - прошепотіла я і поволі поклала слухавку, в якій ще бринів його голос.