Розділ «І»

- Ні, отче, - я могла називати його просто Сергієм, але звертання «отче» посилювало приємне хвилювання. - Треба ще днів два зачекати. Я… я розбила носа.

На якусь хвилю у трубці запала пауза, потім він сказав незворушно:

- Я лікую ще й не таке.

- Накладанням рук? - спитала я.

- Ти смієшся?

- Ні, я так хочу.

- Тоді так і буде. Післязавтра зможеш?

- Що у нас післязавтра? - спитала я. - Середа. Це не двунадесятий день? - мені кортіло його ще трошки подражнити.

- Ти не вгадала, - холодно сказав він. - Саме тому я прийматиму тебе лиш одну. Заїду о дванадцятій… Де краще почекати?

Я пояснила, де в нашому лісі наїжджені глухі путівці.

А в середу перебрала увесь свій верхній і нижній гарде роб, перш ніж прикинути, у що зодягтися. Отак завжди: що більше в тебе ганчір’я, то важче на чомусь зупинитись, аби виглядати по людському. А ще коли виряджаєшся до церкви… Зрештою я зодягла чорну вечірню сукню, хоч надворі стояв ласкавий червневий полудень. Ніжний китайський шовк злегенька просвічувався, але трусики теж були чорні, до того ж трохи вище від них увагу відво лікав ефектний шкіряний пасок, - округлий, з блискіткою, він нагадував змію і так, як змія, оповивав мій стан.

Я сказала Іванькові, що мені треба в містечко, а сама пішла не на трасу, де можна було зловити попутку, а до ґрунтового путівця, наїждженого рибалками через сосняк аж до річки, і невдовзі побачила його сірий «опель».

Він одчинив дверцята, не виходячи з машини, - косич ка, теніска, джинси, - та коли я сіла поруч, отець Серафим ґалантно, так, як і вперше, взяв мою руку, але притулився губами не до зап’ястя, а до кінчиків пальців. Потім узяв вказівний окремо і поцілував його в пучку.

- Це той? - спитав загадково.

- Котрий? - не зрозуміла я.

- Ти все забула, - він запалив свій «кемел», зітхнув димом і ввімкнув передачу. - Ти забула нашу телефонну розмову. - І впала у ваших очах?

- Так, упала з неба, - сказав він. - Судячи з твоїх кіс - із самого сонця.

Я цей комплімент оцінила і щиро віддячила:

- Ні, отче, я нічого не забула. Тепер я вірю, що ви й на відстані можете розбудити камінь.

- Ти не схожа на камінь.