— А тепер хочеш, пограємо в шахи?
— Я б краще погралася з тобою.
— Ні, будемо грати в шахи.
— А потім пограємось?
— Еге ж.
— Ну гаразд.
Я дістав шахівницю й поставив фігури. Надворі не вщухала заметіль.
Якось уночі я прокинувся й відчув, що Кетрін теж не спить. У вікно світив місяць, і на ліжко падала тінь віконної рами.
— Ти не спиш, любий?
— Ні. А тобі чого не спиться?
— Я оце прокинулась і думаю собі, яка я була навіжена, коли ми тільки-но познайомились. Ти пригадуєш?
— Трішечки була навіжена, ледь-ледь.
— А тепер ніколи така не буваю. Тепер мені чудово. Це слово у тебе так гарно виходить, Ну скажи — «чудово».
— Чудово.
— Ой ти мій милий. I я тепер уже не навіжена. Я дуже, дуже щаслива.
— Ну спи, спи, — сказав я.
— Добре. Давай заснем обоє разом.
— Добре.
Але ми не заснули разом. Я ще довго лежав, думаючи про всяке й дивлячись, як Кетрін спить і місяць освітлює її обличчя. А тоді й собі заснув.
Розділ XXXIX
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Прощавай, зброє» автора Ернест Гемінгвей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга п'ята“ на сторінці 9. Приємного читання.