— Грошей повно. Останній чек мені оплатили без жодного слова.
— А твої родичі не почнуть вимагати, щоб ти повернувся додому? Вони ж тепер знають, що ти в Швейцарії.
— Можливо. Треба буде щось їм написати.
— Ти ще не написав?
— Ні. Але чек їм надіслано.
— Хвалити бога, що я не твоя родичка.
— Я пошлю їм телеграму.
— Ти що, зовсім їх не любиш?
— Колись любив, але ми так часто сварилися, що все те геть розвіялось.
— Я думаю, мені вони сподобалися б. Можливо, що й дуже сподобалися б.
— Облишмо говорити про них, а то я ще почну їх жаліти.— I трохи згодом я сказав: — Ходімо вже, якщо ти відпочила.
— Я відпочила.
Ми рушили далі дорогою. Уже посутеніло, і під ногами рипів сніг. Вечір був сухий, холодний і дуже ясний.
— Мені так подобається твоя борода, — сказала Кетрін.— Чудова борода. З вигляду шорстка й кусюча, а насправді м'яка і страшенно приємна.
— Так мені краще, ніж без бороди?
— По-моєму, краще. Ти знаєш, любий, я вирішила не підстригатися, поки не народиться мала Кетрін. Я тепер надто громіздка й статечна. А коли вона народиться і я знов схудну, я таки підстрижуся й стану для тебе неначе зовсім нова й незнана. Ми підемо разом, і я підстрижуся, або я піду сама, а тоді повернусь, і ти не впізнаєш мене.
Я промовчав.
— Ти ж не будеш заперечувати, правда?
— Ні. Як на мене, то навіть цікаво буде.
— Ой ти мій милий. А може, любий, я стану гарніша й така тоненька та звабна для тебе, що ти знов у мене закохаєшся.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Прощавай, зброє» автора Ернест Гемінгвей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга п'ята“ на сторінці 11. Приємного читання.