Розділ «Частина друга»

Та коли вірити Тусснелеві85, це лихо — дрібниця проти того, яке впаде на наших нащадків, коли людина виб'є всіх китів і тюленів. Тоді в морях наплодиться сила-силенна спрутів, медуз і кальмарів, і стануть вони величезним осередком інфекцій.

Команда «Наутілуса» вполювала півдюжини морських корів. Треба було поповнити комори свіжиною, та ще й такою смачною, ліпшою за яловичину й за телятину. Полювати на морських корів нецікаво. Вони покірно давали себе вбивати. До «Наутілусових» комор складено кілька тонн м'яса.

Тутешні води так рясніли дичиною, що того самого дня незвичайна ловитва ще збагатила припаси «Наутілуса». Сіті захопили чимало риби, в якої голова кінчається овальним диском з м'ясистими краями. Це риба-присмоктень із третьої родини м'якоперих. Диск складається з рухливих поперечних хрящових платівок; між ними може утворюватися порожнеча, і риба присмоктується до предметів.

Цей різновид водиться тільки в тутешніх водах. Коли нашим матросам попадалася риба-присмоктень, вони зразу опускали її в чан із морською водою.

Ловитва скінчилася, і «Наутілус» підійшов ближче до берега. Тут на воді плавали кілька сонних черепах. Упіймати таку цікаву рептилію нелегко: черепаха прокидається від найменшого шурхоту, а міцного панцера не бере й гарпун. Проте їх можна успішно ловити за допомогою присмоктня. Ба й справді, присмоктень — це живий гачок, а рибалці того тільки й треба.

Матроси «Наутілуса» понадягали присмоктням на хвости кільця, досить широкі, щоб не сковувати рухів, і до кожного кільця прив'язали мотузку, зачепивши другий кінець за облавок човна.

Випущені в море присмоктні тут же взялися виконувати свій обов'язок — метнулись до черепах і присмокталися до панцерів. А чіпляються вони так міцно, що їх легше розірвати, ніж одірвати від здобичі. Потому присмоктнів разом із черепахами підтягували до човна.

У такий спосіб ми впіймали кількох черепах-какуан по метру завдовжки і по двісті кілограмів вагою, їхні панцери з великих рогових пластин, тонких і прозорих, брунатного кольору, з білими й жовтими цятами, становлять велику цінність. До того морські черепахи, як і всі інші, дуже смачні.

На цій ловитві й закінчилася наша стоянка біля берегів Амазонки. Вночі «Наутілус» вийшов у чисте море.

XVIII

СПРУТИ

Кілька днів «Наутілус» тримався далі від американських берегів. Очевидно, капітанові Немо не хотілося запливати в Мексиканську затоку або в води Антильських островів. Проте під кілем судна не бракувало води, адже тут пересічна глибина моря — тисяча вісімсот метрів. Та, певне, ці моря, рясно всіяні островами і часто відвідувані пароплавами, не подобалися капітанові.

Шістнадцятого квітня ми пропливли на віддалі тридцяти миль од Гваделупи та Мартініки. Я лише на мить помітив їхні високі шпилі.

Канадець, що мріяв здійснити свої наміри в Мексиканській затоці, або досягнувши землі, або ж діставшись одного з численних суден, котрі робили каботажні рейси між островами, був до краю збентежений. Ми могли б успішно втекти, коли б Недові Ленду вдалося крадькома від капітана Немо захопити човна. Але тепер, у чистому морі, годі про те й думати.

Канадець, Консель і я мали тривалу розмову з цього приводу. Вже півроку ми — в'язні «Наутілуса». За цей час пройшли сімнадцять тисяч льє, і, як сказав Нед, плавбі не видно кінця-краю. Несподівано він запропонував, щоб я поставив перед капітаном Немо питання руба: чи він і справді довіку триматиме нас на своєму судні?

Я не погоджувався з Недом — гадав, що нічого тим не досягнемо. Треба важити не на капітана, а на самих себе. До того останнім часом капітан дедалі хмурнішав, суворішав, ставав відлюдкуватіший. Він начебто уникав мене. Бувало, він охоче розказував про всілякі підводні чудеса, а тепер залишав мене працювати на самоті і навіть не заходив до салону.

Чому так змінився капітан? Що до цього спричинилося? Я нічого не міг собі закинути. Може, капітана гнітила наша присутність на судні? Одначе я не мав ніякої надії, що він поверне нам волю.

Тим-то я й просив канадця дати мені час, аби гаразд зважити все, спершу ніж братися до діла. Коли моя розмова з капітаном не досягне бажаних наслідків — у нього збудиться підозра, а це може пошкодити канадцевим замірам. Додам іще — посилатися на наше здоров'я нема підстав. Якщо не брати до уваги тяжких випробовувань у торосах Південного полюса, то ні Нед, ані Консель, ані я ніколи так добре не почувалися. Добра їжа, цілюще повітря, впорядковане життя, стала температура виключали можливість захворювання. І я гаразд розумів переваги такого способу життя для людини, що без жалю назавше порвала зв'язки з землею, — для такої, як капітан Немо; він тут удома, пливе, куди йому заманеться, і прямує до своєї мети таємними, але добре знаними йому шляхами. Таж ми, ми не поривали з людством! Мені, приміром, не хотілося поховати з собою свої праці, такі цікаві й нові.

Саме тепер я мав право написати справжню книгу про море і мріяв, щоб ця книга рано чи пізно побачила світ.

Ось і тут, у водах Антильських островів, за яких десять метрів од поверхні, дивлячись у вікно салону, скільки прецікавих творінь природи міг я занести щодня до своїх нотаток! Наприклад, галери, відомі під назвою морських фізалій; вони, ніби довгасті пухирі з перловим полиском, плавають на воді, поставивши під вітер свої мембрани і розпустивши по воді блакитні мацаки, схожі на шовкові ниточки; чарівні медузи; коли до них торкнутися, вони випускають пекучу рідину, що жалить, мов кропива. Із кільчастих черв'яків — анеліди до півтора метра завдовжки, з рожевим хоботом і тисячею сьомастами рухливих органів-параподій, що звивалися в воді й сяяли всіма барвами веселки. Із риб — величезні скати-молубари, з трикутними грудними плавцями, горбкуватою спиною і очима, посадженими по краях передньої частини голови; до десяти футів завдовжки, до шестисот фунтів вагою, вони плавали, неначе якісь уламки кораблів, часто затуляючи нам вікно.