Розділ «Частина друга»

Матроси взялися свердлити кригу.

— А можна одчинити віконниці салону?

— Чому ж ні? Адже судно не рухається.

Капітан Немо вийшов. Почувся шум, і я догадався, що в резервуари пішла вода. «Наутілус» почав повільно опускатися і на глибині триста п'ятдесят метрів сів на крижану підошву нашої в'язниці.

— Друзі мої,— сказав я, — становище скрутне, але я важу на вашу мужність та енергію.

— Пане професоре, — відповів Нед Ленд, — я розумію, що зараз не час сперечатися. Я ладен зробити все для загального порятунку.

— Прекрасно, Неде, — сказав я, простягаючи канадцеві руку.

— До того, — вів далі Нед, — я володію кайлом так само вправно, як і гарпуном, і коли капітанові потрібна моя допомога — я до його послуг.

— Капітан не відмовиться од вашої допомоги. Ходімо, Неде!

Ми пішли до помешкання, де матроси вдягали скафандри. Я передав капітанові канадцеву пропозицію, і він, певна річ, пристав на неї. Нед Ленд хутко вдягнув водолазне вбрання і разом з іншими був готовий до роботи. У кожного за спиною висів Рукейролів апарат із резервуарами, повними свіжого повітря. Це була відчутна, але конче необхідна витрата повітряних запасів «Наутілуса». Що ж до Румкорфових ламп, то вони зайві — воду осявав електричний прожектор.

Повернувшись до салону, де вже відчинили віконниці, я став поруч Конселя і почав роздивлятися стіни, долівку й стелю нашої тюрми.

За кілька хвилин ми побачили на крижаній підошві двадцять чоловік команди. Між ними вирізнявся своєю могутньою статурою Нед. Був там і капітан Немо.

Перш аніж довбати кригу, він звелів просвердлити її тут і там, аби знайти найтонше місце. Взялися свердлити стіни, але й через п'ятнадцять метрів довгі свердла застрягали в кризі. Лупати стелю — марна праця, бо зверху лежав суцільний шар торосів метрів чотириста завгрубшки. Капітан Немо наказав свердлити крижану підошву. Вона, виявилось, була тільки десять метрів завтовшки, отже, треба прорубати таку ополонку, щоб «Наутілус» пройшов крізь неї, себто ми мусимо видовбати десь із шість тисяч п'ятсот кубічних метрів льоду.

Матроси негайно взялися до роботи і працювали вперто, не спочиваючи. Довбати кригу навкіл «Наутілуса» було важко, тому за вказівкою капітана Немо накреслили величезну довгасту ополонку з боку судна, за вісім метрів од лівого борту. Тоді почали свердлити діри в багатьох точках по обводові. Невдовзі загупали кайла і, з розгону вгризаючись у кригу, відколювали великі брили. Цікаво, що брили ці, маючи меншу питому вагу, ніж вода, здіймалися під склепіння тунелю; отже, стеля грубшала, а долівка тоншала. Та нам до того байдуже.

По двогодинній напруженій праці Нед вернувся на судно, стомлений до краю. Його, як і решту льодорубів, змінили нові робітники, поміж ними — я з Конселем. За керівника став капітанів помічник.

Вода видалась мені холоднющою, та я швидко нагрівся, працюючи кайлом. Рухався я досить легко, хоч тиск сягав тридцяти атмосфер.

Коли я через дві години вернувся на борт перекусити й спочити, зразу відчув різницю між чистим повітрям Рукейролевого апарата та атмосферою в «Наутілусі», де зібралося багато вуглекислого газу. Повітря не поновлювалось дві доби і було вже малопридатне до дихання. А тим часом за дванадцять годин ми вирубали шар криги всього лише метр завгрубшки, тобто близько шестисот кубічних метрів. Якби кожні дванадцять годин вирубувати по стільки ж — то й тоді треба чотири дні та п'ять ночей, щоб завершити цю роботу.

— Чотири дні й п'ять ночей! — мовив я своїм товаришам. — А повітря в резервуарах — тільки на два дні.

— Не кажучи вже про те, — зауважив Нед Ленд, — що, навіть вирвавшись із цієї проклятої тюрми, ми ще будемо поховані під торосами без жодного зв'язку з відкритим повітрям!