Розділ «Частина друга»

— А чого ж, охоче вірю, Неде. Вірю і в те, що трапляються кити завбільшки як сто слонів. Справжня дивовижа, коли мчить отакенна штука!

— А чи правда, — запитався Консель, — що кит може потопити корабля?

— Корабля? Мабуть, ні,— відказав я. — Хоч і ходили чутки, ніби 1820 року саме отут, у південних морях, кит кинувся на судно «Есекс» та й гайда його штовхати зі швидкістю чотирьох метрів на секунду. Судно кормою зачерпнуло води і миттю пішло на дно.

Нед лукаво глянув на мене.

— Мені не таке було, — сказав він. — Одного разу кит так мене оперіщив хвостиськом, — певніше, мого човна, — що нас швиргонуло догори метрів на шість. Он як! Але проти вашого кита мій всього-на-всього китенятко.

— А кити живуть подовгу? — спитав Консель.

— По тисячі років! — одразу відповів канадець.

— А звідки ж ви знаєте, Неде?

— Так кажуть.

— А чому ж так кажуть?

— Кажуть, бо знають.

— Ні, Неде, не знають, а тільки гадають. І ось підстава: років чотириста тому, коли тільки почали полювати на китів, вони були набагато більші проти сьогоднішніх. Отож цілком логічно дійшли думки, ніби нинішні кити перебувають на стадії росту. Тим-то Бюффон і сказав, що сьогоднішні кити можуть жити по тисячі років. Зрозуміло?

Та Недові Лендові було не до розмов. Він і не слухав мене. Адже кит підпливав ближче й ближче. Нед пас його очима.

— Ого! Та тут не один кит! Десять, двадцять — ціла череда! А я мушу сидіти та тільки дивитися! Мені ж спутано руки й ноги!

— Слухайте, Неде, — мовив Консель, — а чому б вам не спитати в капітана дозволу пополювати?

Консель іще не встиг доказати, як гарпунер кинувся прожогом до люка — шукати капітана. Незабаром вони вдвох повернулися на палубу.

Якийсь час капітан Немо дивився на китів, що пустували за милю від «Наутілуса».

— Це південні кити, — сказав він. — Багата пожива на цілу китобійну флотилію.

— Чи не дозволите, капітане, пополювати? Бо геть зовсім забуду гарпунерське ремесло.

— А навіщо без потреби винищувати тварин? — відповів капітан Немо. — Китове сало нам не потрібне.