Розділ «Частина друга»

Близько одинадцятої години ранку «Наутілус», виринувши на поверхню, влучив у самісінький табун китів. Я не здивувався — знав-бо, що тварини, переслідувані китобоями, рятуючись од своїх напасників, тікають у ці широти.

Кити відігравали велику роль у морському світі й колись навіть прислуговувалися в географічних відкриттях. Саме вони принаджували басків, а згодом і астурійців, англійців та голландців, призвичаювали їх до океанових небезпек; услід за ними мисливці борознили морські простори з краю в край. Кити запливали в південні й північні моря. Давні легенди оповідають, що в гонитві за цією здобиччю китолови доходили мало не до полюса: залишалося із сім льє. Коли це й неправда, то завтра вона може стати правдою, і, може, полюючи на китів в арктичних та антарктичних морях, люди відкриють ці невідомі точки земної кулі.

Ми сиділи на палубі. Море було спокійне. Жовтень під цими широтами дарував нам чудові осінні дні. Раптом канадець — його гостре око не могло схибити — помітив ген на сході кита. Пильно придивившись, і я завважив милях у п'яти од «Наутілуса» чорну спину, яка то виринала, то знову зникала під водою.

— О! — вигукнув Нед. — Був би я на борту китобійного судна — ну й потішив би душу! А яке китисько! Ви тільки гляньте, який водограй викидає, трясця його матері! Шкода, що я прикутий до цієї залізної посудини!

— Невже, Неде, — сказав я, — і досі шумує у вас китобійна закваска?

— А що ж то, пане професоре, за китобій, котрий може забути гарпуна? Хіба є ліпше ремесло? Та коли цілишся в кита, тобі у п'ятах свербить!

— Ви коли-небудь полювали в цих морях?

— Не доводилося, пане професоре. Тільки в північних. Носило мене аж до Берингової протоки, до Девісової, а сюди ні.

— Виходить, із китами Південної півкулі ви ще не знайомі. Досі ви загарпунювали тільки північних китів.

— Ну що ви, пане професоре, кажете?! — недовірливо вигукнув канадець.

— Кажу те, що є.

— А я вам он що скажу: шістдесят п'ятого року, — це вже два з половиною роки минуло, — підхопив я біля Гренландії одного кита, а в нього в боці стримів гарпун з тавром китобійного судна із Берингової протоки. Отож я й питаю вас: як воно сталося, що тварину, поранену біля західних берегів Америки, вбито поблизу східних берегів? Хіба ж вона, обійшовши мис Горн або Доброї Надії, не перепливла екватора?

— І мені дивно, — промовив Консель. — Послухаємо, що відповість пан професор.

— Пан професор відповість вам, друзі, що кити різних видів живуть у різних морях і ніколи їх не покидають. А коли якийсь кит із Берингової протоки і потрапив до Девісової, то, виходить, є прохід од моря до моря — або ж біля берегів Америки, або ж біля берегів Ази.

— І то б я вам повірив? — запитався канадець, примруживши око.

— Коли пан професор каже, треба вірити, — зауважив Консель.

— Виходить, — не вгавав канадець, — якщо я тут не полював, то вже й китів тутешніх не знаю?

— Так виходить, Неде.

— Тоді є ще більше підстав, щоб познайомитися з ними, — мовив Консель.

— Гляньте-но! Гляньте! — схвильовано вигукнув канадець. — Підпливає! Пливе просто на нас! Та він же кепкує з мене! Чує, що я голіруч стою.