Розділ «Частина друга»

Нарешті зграя кашалотів порідшала. Поволі влягалися розбурхані хвилі. «Наутілус» випірнув, і ми, відчинивши люка, кинулись на палубу.

Довкола — самі пошматовані туші. Найдужчий вибух не порвав би так люто, не понівечив і не розкидав ці гори м'яса. Ми пливли поміж велетенських тіл з синюватою спиною, білим черевом — як величезні горби, погойдувались вони на хвилях. Лише кілька переляканих кашалотів щодуху втікали геть за обрій. Вода на кілька миль навкруги була червона, і здавалося, «Наутілус» пливе серед моря крові.

Капітан Немо підійшов до нас.

— Ну, містере Неде? — мовив він.

— Що ж, пане капітане, — відповів канадець, запал якого вже згас, — видовисько таки жахливе. Та я мисливець, а не різник, а це ж справжнісінька різанина.

— Це винищення шкідливих тварин; «Наутілус» — не різницька сокира.

— А я волію гарпун, — правив канадець.

— Кожному своя зброя, — сказав капітан, пильно дивлячись на Неда Ленда.

Я боявся, щоб канадець зопалу не сказав капітанові якоїсь прикрості і тим не наробив нам халепи. Та він ураз охолов — побачив кита, що до нього саме наблизився «Наутілус».

Тварині не пощастило врятуватися од кашалотових зубів. Я відразу впізнав південного кита з удавленою, геть чорною головою. Цей кит різниться од звичайного та нордкапського тим, що сім його шийних хребців зрослі і він має на двоє ребер більше проти свого північного родича. Кит був мертвий; лежав він на боці з розпанаханим черевом. На кінці понівеченого плавця і досі висіло маля, що його не спромігся він захистити. З відкритої пащі кита струменіла вода.

Капітан Немо підвів «Наутілуса» до китового трупа. Двоє матросів висіли на тушу, і я, дивуючись, побачив, що вони виціджують молоко з молочних залоз. Його набралося десь із дві чи три бочки.

Капітан запропонував мені кухоль теплого молока. Я не міг приховати огиди. Та капітан сказав, що молоко чудове і нічим не поступається перед коров'ячим.

Я сьорбнув. Молоко було справді смачне. Воно збагатить наші їстівні припаси. Масло і сир приємно врізноманітять щоденну страву.

Від цього дня я з тривогою став помічати, що Нед Ленд проймається дедалі більшою неприязню до капітана Немо, і поклав собі пильно стежити за кожним канадцевим учинком, ба навіть жестом.

XIII

КРИЖАНІ ТОРОСИ

«Наутілус» неухильно простував на південь. Він мчав п'ятдесятим меридіаном. Невже капітан Немо прагнув досягти полюса? Навряд, адже всі спроби дістатися цієї точки земної кулі зазнавали невдачі. Та й пора була пізня: тринадцятому березня в антарктичних зонах відповідає тринадцяте вересня на півночі — себто початок рівнодення.

Чотирнадцятого березня на 50° широти я помітив плавучу кригу, сіруваті брили, футів двадцять — двадцять п'ять заввишки; вони громадилися кучугурами, в які з шумом розбивалися хвилі. «Наутілус» ішов поверхнею океану. Нед Ленд, що вже бував у арктичних морях, давно встиг надивитися на айсберги. Але ми з Конселем уперше милувалися на них.

Небосхилом, з південного боку обрію, простягалася сліпучо-біла смуга. Англійські китобої називають її «iceblink»83. Найгустіші хмари не затьмарюють її сяйва. Ця смуга звістує появу крижаного поля.

Та й справді, незабаром з'явилися ще більші брили — вони то яріли, то тьмянішали, залежно від щільності туману. Деякі були покопирсаю зеленими жилками, ніби мідним купоросом. Інші просвічували, неначе коштовний аметист. Ще інші, віддзеркалюючи тисячами граней сонячне проміння, сяяли, як самоцвіти. А ген ті скидалися на купи ряхтливого вапняку, що його стало б на спорудження цілого міста.