Розділ «Молден»

— Нічого, — відповіла вона. — Нічого... страшного. Кіт. Його хвіст... на моїй нозі.

— Ох. Вибач.

— Усе нормально. Дурепа, — додала вона з таким презирством до самої себе, що Клай здригнувся у темряві.

— Ні, — сказав він. — Не картай себе, Алісо. Сьогодні був важкий день.

— Був важкий день! — повторила Аліса і засміялася. Клаю цей сміх дуже не сподобався. Такі самі нотки звучали в її голосі, коли вона назвала Томів будинок .прекрасним. Він подумав: «У неї буде істерика, і що тоді робити? У кіно істеричці дають ляпаса, і це завжди приводить її до тями, але в кіно принаймні видно, де вона».

Йому не довелося ні бити її по щоках, ні трусити, ні міцно тримати (це він, мабуть, зробив би в першу чергу). Аліса почула дивне звучання власного голосу, може, вхопила його і приборкала: спочатку це було здушене горлове булькання, тоді важке дихання, а потім настала тиша.

— Сідай, — сказав Том. — Ти, мабуть, дуже втомилася. І ти, Клаю. Піду по світло.

Клай намацав стілець і сів за стіл, якого майже не бачив, незважаючи на те, що очі вже повністю призвичаїлися до темряви. Щось прошурхотіло об холошу його штанів і затихло. Тихе «няв». Раф.

— Вгадай що? — почав він, звертаючись до ледь помітного обрису постаті, коли Томові кроки стихли. — Друзяка Рафер і мене налякав до чортиків. — Хоча насправді Клай зовсім не злякався.

— Ми мусимо його пробачити, — сказала вона. — Якби не цей кіт, Том був би так само божевільний, як і решта. Ото було б прикро.

— Це точно.

— Мені так страшно, — провадила вона далі. — Думаєш, завтра, при денному світлі, буде ліпше? Цей страх минеться?

— Не знаю.

— Ти, мабуть, місця собі не знаходиш через свою дружину та малого.

Клай зітхнув і потер обличчя.

— Найважче — змиритися з безпорадністю. Ми розлучилися, розумієш, і... — Він замовк і похитав головою. І не продовжував би, але вона подалася вперед і взяла його за руку. Її пальці були міцні й прохолодні. — Ми розійшлися навесні. Досі мешкаємо в одному маленькому містечку, моя мати назвала 6 це «солом'яним шлюбом». Моя дружина — вчителька початкових класів.

Він нахилився, намагаючись роздивитися її обличчя в темряві.

— Хочеш знати, що у цьому всьому найгірше? Якби це сталося рік тому, Джонні точно був би з нею. Але у вересні цього року він перейшов до середньої школи, яка розташована майже за п'ять миль від нашого дому. Я весь час намагаюся вирахувати, чи був він удома, коли весь світ збожеволів. Вони з друзями їздять автобусом. Я думаю, він мусив бути вдома. І гадаю, що він пішов просто до неї.

«Або витяг з наплічника свого мобільного і подзвонив їй!» — радісно підказав щур-паніка... і вкусив. Клай відчув, що його рука все міцніше стискає пальці Аліси, і змусив себе зупинитися. Але зупинити піт, що проступав на обличчі й руках, був не в змозі.

— Але ти не знаєш, — сказала вона.