Вона пахне моєю матір'ю. Її парфумами.
Аліса як паперова лялька, з ярличками, що стирчать з плечей і ніг.
«Не будь дурррником, — говорили зелені очі Рафера. — Ярррлички чіпляють на одяг, а не на ляльок. Що ти за художник?»
— Безробітний, — відповів він. — Чому б тобі не заткнутися? — Він заплющив очі, але стало ще гірше. Тепер очі Рафера плавали у темряві окремо від тіла, як очі Чеширського кота у Льюїса Керролла: «У нас у всіх не всі вдома, люба Алісо». І Клай досі чув муркіт під рівномірне шипіння гасової лампи.
9Тома не було п'ятнадцять хвилин. Повернувшись, він безцеремонно скинув Рафа зі свого стільця і рішуче відкусив великий шматок від свого бутерброда.
— Вона заснула, — повідомив він. — Перевдяглася у мою піжаму, поки я чекав у холі, а тоді ми викинули сукню в смітник. По-моєму, її зморило через сорок секунд по тому, як голова опинилася на подушці. Викинута сукня розставила всі крапки над «і», я певний цього. — Запала невеличка мовчанка. — Від тої сукні справді тхнуло.
— Поки тебе не було, — почав Клай, — я висунув кандидатуру Рафа у президенти Сполучених Штатів. Його обрали більшістю голосів.
— Чудово, — сказав Том. — Мудрий вибір. Хто голосував?
— Мільйони. Усі, хто ще не з'їхав з глузду. Вони прислали бюлетені подумки. — Клай широко розкрив очі й постукав себе пальцем по скроні. — Я можу читати думки.
Том перестав жувати, потім знову почав... але повільно.
— Знаєш, — сказав він, — за таких обставин це не так вже й смішно.
Клай зітхнув, відсьорбнув чаю з льодом і змусив себе з'їсти ще трохи бутерброда. Він наказав собі думати про нього як про бензин для тіла, якщо це треба, аби проковтнути їжу.
— Так. Мабуть, не смішно. Вибач.
Перед тим як ковтнути чаю, Том нахилив свою склянку в його бік.
— Усе нормально. Я високо ціную твої зусилля. Скажи, де твій портфель?
— Кинув його на веранді. Хотів, щоб обидві мої руки були вільними, коли ми йтимемо твоїм «коридором смерті».
— Тоді все гаразд. Слухай, Клаю, мені страшенно шкода, що так вийшло з твоєю сім'єю...
— Не шкодуй завчасно, — відповів Клай трохи різкувато. — Поки ще нема про що шкодувати.
— ...але я справді тішуся, що зустрів тебе. Це все, що я хотів сказати.
— Навзаєм, — сказав Клай. — Я радий, що знайшлося тихе місце, де можна переночувати. Впевнений, що Аліса теж рада.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зона покриття» автора Кінг Стівен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Молден“ на сторінці 10. Приємного читання.