Розділ «Молден»

— Ви... мене вдарили, — затинаючись, промовила вона. Пальці обмацали щелепу: та швидко розпухала.

— Так, мені шко... — почав Клай.

— Йому, може, й шкода, а от мені зовсім ні, — перебив його Том. Він, як і раніше, говорив холодно й різко. — Ви тероризували нашу підопічну.

Товстуха неголосно розсміялася, але в очах стояли сльози.

— Підопічна! Я чула багато слів, якими це називають, але саме це — ніколи. Можна подумати, я не знаю, що таким чоловікам, як ви, треба від таких тендітних дівчат, як вона, особливо в такі часи. <Вони не розкаялися ні у своїх гріхах, ні у содомії, ні в...»

— Заткни пельку, — звелів Том, — або я сам тобі вріжу. І на відміну від мого друга, якому пощастило — він не ріс серед святих сестер і не знає, що ти за фря, тому вдарив не щосили, — я стримуватися не збираюсь. Попереджаю по-доброму — ще одне слово і ... — Він стиснув руку в кулак перед її очима, і хоча Клай вже прийшов до висновку, що Том освічена цивілізована людина і за звичайних обставин, мабуть, не боєць, але він не зміг приборкати тривогу, яку спричинило видовище міцно стиснутого кулачка — наче дивився на погану прикмету прийдешнього століття.

Гладуха поглянула і нічого не сказала. По її нарум'яненій щоці покотилася велика сльоза.

— Усе, годі, Томе, я в порядку, — сказала Аліса.

Том кинув господарську сумку з пожитками жінки їй на коліна. Клай навіть і не здогадувався, що вона у нього.) Потім забрав у Аліси Біблію, взяв руку товстухи, унизану перснями, і рвучко вклав у долоню книгу корінцем уперед. Намірився йти, але, не зробивши й кількох кроків, повернувся назад.

— Томе, годі тобі, ходімо, — сказав Клай.

Та Том не звертав на нього уваги. Він нахилився до жінки, яка сиділа, спершись спиною об підпірку знака. Руки він тримав на колінах, і для Клая обоє — повна жінка в окулярах, що дивилася вгору, і малий чоловічок в окулярах, який нахилився, впершись руками у власні коліна,— були схожі на персонажів пародії якогось божевільного на ранні ілюстрації до романів Чарльза Діккенса.

— Хочу тобі дещо порадити, сестро, — сказав Том. — Поліція більше не захищатиме тебе, як тоді, коли ти і твої лицемірні святенниці-подруги йшли стіною на центри планування сім'ї або на клініку Емілі Кеткарт у Волтемі...

— Та фабрика абортів! — бризкаючи слиною, випалила вона й одразу ж підняла свою Біблію, наче затуляючись від стусана.

Том не вдарив її, але на його губах з'явилася зловісна усмішка.

— Не знаю, як щодо чаші безумства, але сьогодні ввечері скрізь бродить beaucoup[15]божевільних. Ви дозволите мені пояснити свою думку? Левів випустили з кліток, і може статися так, що першими вони зжеруть велемовних християнок. Сьогодні приблизно о третій годині дня хтось скасував ваше право на свободу слова. Мудрій голові досить і двох слів. — Він перевів погляд з Аліси на Клая, і той побачив, що верхня губа під вусами у Тома трохи тремтить. — Ходімо?

— Так, — відповів Клай.

— Ого, — гукнула Аліса, коли вони знову прямували до похилого спуску з Салем-стрит, залишивши позаду «Спиртне від містера Біґа з шаленими знижками». — Ти виріс із кимось схожим на неї?

— Моя мати та обидві її сестри, — відповів Том. — Перша церква Христа-Відкупителя у Новій Англії. Вони вважали Ісуса своїм персональним спасителем, а церква мала їх за персональних дуреп.

— Де твоя мати зараз? — спитав Клай, Том метнув на нього блискавичний погляд.

— У раю. Якщо ті виродки хоча б у цьому її не надурили. Я впевнений, що так і сталося.