Розділ «Хробак»

Зона покриття
1

Трохи далі по дорозі вони спинилися на місці для пікніка. Їсти нікому особливо не хотілося, але у Клая з'явилася можливість поставити свої питання. Рей не їв зовсім, просто сидів на краю викладеної камінням ямки для барбекю, курив і слухав. У розмову він не втручався. Клаю здалося, що він геть зневірився.

— Ми думаємо, що зупинимось тут, — сказав Ден, вказуючи жестом на клаптик землі, призначений для пікніків, який оточували ялинки й листяні дерева, розфарбовані в осінні кольори. Через нього протікав веселий струмок і пролягала похідна стежка, на якій стояв щит із написом «ІДУЧИ В ПОХІД, НЕ ЗАБУДЬТЕ КАРТУ!» — Мабуть, ми станемо тут, бо... — Він подивився на Джордана. — Скажеш чому, Джордане? Схоже, ти єдиний серед нас, хто найкраще це розуміє.

— Так, — миттєво погодився Джордан. — Це відбувається з нами насправді.

— Еге ж, — сказав Рей, не підводячи погляду. — Ми тут, так і є. — Він ляснув долонею по кам'яній стінці ямки для барбекю, і його обручка тихенько дзенькнула: дінь-дінь-дінь. — Це все реально. Ми знову разом — саме цього вони добивалися.

— Не розумію, — сказав Клай.

— Ми теж до кінця не розуміємо, — зізнався Ден.

— Вони значно могутніші, ніж я думав. Тільки це я й розумію. — Том зняв окуляри і заходився протирати скельця сорочкою. Його рухи були втомленими і неуважними. Зараз він виглядав на десять років старішим за того Тома, якого Клай зустрів у Бостоні. — А ще те, що вони втручалися в наш розум. Силоміць. Тож шансів у нас не було.

— У вас всіх змучений вигляд, — завважив Клай. Деніз розсміялася.

— Справді? Ну, ми доклали чимало зусиль, чесно. Залишивши тебе, ми пішли трасою-11 на захід. Ішли до самої зорі. Сідати на машину не було сенсу, бо на дорозі панував повний безлад. Місцями на чверть милі вільно, а далі...

— Знаю-знаю, дорожні рифи, — підтакнув Клай.

— Рей сказав, що коли ми опинимося на західному відрізку магістралі Сполдінґ, ситуація стане кращою, але ми вирішили провести день у мотелі з цікавенькою назвою «Сутінковий».

— Я чув про нього, — сказав Клай. — На узліссі Воґанського лісу. У моїх краях про це місце шириться погана слава.

— Справді? Ну добре. — Вона знизала плечима. — Отож, ми прийшли туди, і малий — Джордан — каже: «Зараз я вам зготую такий величезний сніданок, якого ви в житті не їли». А ми у відповідь: «Таке тільки наснитися може»... і сміх, і гріх, бо ці слова певним чином справдилися... але у мотелі є електрика, і він справді готує нам сніданок. Величезний, гігантського розміру сніданок. Ми всі налітаємо на нього. Це просто якийсь великодній обід, а не сніданок. Правильно я говорю?

Ден, Том і Джордан закивали. Рей, сидячи на краю ямки для барбекю, просто закурив чергову сигарету.

За словами Деніз, вони їли у столовій, і це надзвичайно здивувало Клая, бо ж він не сумнівався, що в «Сутінковому» ніякої столової немає: то був дешевий мотель, яких на кордоні штатів Нью-Гемпшир та Мен було як бруду. Подейкували, що з вигод там тільки душ з холодною водою та гарячі порноканали телебачення в номерах-пеналах.

Але історія, яку розповідала Деніз, ставала дедалі химернішою. Там, де вони снідали, стояв музичний автомат. Проте ніякого Лоуренса Велька та Дебі Бун — тільки те, що треба (включаючи пісню «Те, що треба» у виконанні Донни Самер), і замість піти спати вони дві чи три години з запалом протанцювали. Потім, перш ніж розійтися по ліжках, вони з'їли ще одну величезну страву (при цьому ковпак шеф-повара перейшов до Деніз). І після цього врешті-решт позасинали без задніх ніг.

— І нам наснилося, що ми йдемо, — з тривожною гіркотою в голосі, за якою вгадувалося безсилля, сказав Ден. Це був уже не той чоловік, якого Клай зустрів дві ночі тому. Той казав: «У мене практично немає сумнівів у тому, що ми можемо не пускати їх у свої думки, коли не спимо» та «Ми можемо врятуватися. Вони ще слабкі». Цей новий Ден тихо розсміявся, але зовсім не весело. — Так, нам точно це снилося, бо ми йшли. Увесь той день ми йшли пішки.

— Не зовсім увесь, — заперечив Том. — Мені снилося, що я за кермом...

— Так, ви вели машину, — тихо сказав Джордан. — Протягом години чи десь так, але ви були за кермом. Це було, коли нам також снилося, що ми спимо в тому мотелі. У «Сутінковому». Мені теж снилася машина і що я її веду. Це був наче сон уві сні. Тільки той був реальним.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зона покриття» автора Кінг Стівен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Хробак“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи