Розділ «Кашвак»

— Домовилися, — кивнув Джордан. — Краще знайдіть нас.

— Обов'язково знайду. Деякий час світ буде небезпечним, але, звісно, не таким страшним, як раніше. Джордане, у мене до тебе одне питання.

— Яке?

— Якщо я раптом знайду Джонні і побачу, що він пройшов через їхній пункт навернення, і це найгірше, що з ним сталося, як мені бути?

Джордан вражено втупився у нього.

— Звідки мені це знати? Господи, Клаю! Тобто... ви що!

— Ти знав, що вони перезавантажуються, — сказав Клай.

— Я просто вгадав!

Але Клай знав: то був не просто здогад. А щось набагато цінніше. Крім того, він бачив, що Джордан виснажений і наляканий. Він опустився перед хлопчиком на коліно і взяв його за руку.

— Не бійся. Гірше йому вже не буде. Бог цьому свідок.

— Клаю, я... — Джордан перевів погляд на Тома. — Люди — не комп'ютери. Скажи йому це, Томе!

— Але комп'ютери схожі на людей, чи не так? — спитав Том. — Тому що ми створюємо все тільки за відомими зразками. Ти знав про перезавантаження і про хробака. Тож скажи йому, що думаєш з цього приводу. Мабуть, йому все одно не вдасться знайти сина. Якщо ж малий все-таки знайдеться... — Том знизав плечима. — Він уже це сказав. Навряд чи від цього дитині стане гірше.

Джордан міркував над Томовими словами, закусивши нижню губу. Він виглядав страшенно змученим, на сорочці були плями крові.

— Ви йдете? — покликав їх Ден.

— Ще одну хвилину, — озвався Том. І вже м'якше додав: — Давай, Джордане.

Джордан ще трохи помовчав. Потім подивився на Клая і почав:

— Вам буде потрібний ще один мобільний. Відвезіть сина туди, де є покриття...