Розділ «Кашвак»

— На підлозі папірця нема, так?

— Думаю, нема, ні.

— Іще двоє забралися в автобус, — повідомив Ден. — Блимають сигнали повороту. Схоже, хтось із них сидить у...

— Прошу тебе, Дене, замовкни, — обірвала його Деніз. Вона впритул дивилася на Клая. І досі зберігала спокій. — І якщо ти загубив його в автобусі чи десь надворі, то вже не знайдеш, так?

— Так, — тяжко зітхнув він.

— Отже, ми знаємо, що його там немає.

— Звідки ми це можемо знати?

— Тому що Господь цього не допустив би.

— Здається... моя голова цього не витримає і вибухне, — прокоментував Том на диво спокійним голосом.

І знову Деніз його проігнорувала.

— Тож у котрій з кишень ти ще не дивився?

— Я перевірив кожну... — почав Клай і замовк. Не відводячи погляду від Деніз, він поліз у маленьку кишеню, пришиту до великої передньої правої кишені джинсів. І намацав папірець. Він не пам'ятав, як його туди поклав, але клапоть лежав там, і Клай витяг його. На ньому були ретельно виведені рукою покійного цифри: 207-919-98-11.

— Подякуй від мене святому Антонієві, — сказав він.

— Якщо цей номер спрацює, я попрошу святого Антонія подякувати Богові, — відповіла Деніз.

— Дені... — озвався Том. Вона повернулася до нього.

— Подякуй Йому і від мене.

Усі вчотирьох сіли під подвійними дверима, через які ввійшли, сподіваючись, що сталеве осердя захистить їх. Джордан припав до землі біля задньої стіни будівлі, під розбитим вікном, через яке виліз.

— Що робитимемо, якщо після вибуху в цих стінах не з'явиться жодної дірки? — спитав Том.

— Щось придумаємо, — відповів Клай.

— А якщо Реєва бомба не вибухне? — уставив свої п'ять копійок Ден.