Розділ «Кашвак»

— Відступиш на двадцять ярдів назад і впадеш, — відрізала Деніз. — Давай, Клаю. Не треба чекати на потрібну мелодію.

Він відкрив кришку мобільного, подивився на темний дисплей і зрозумів, що треба було спершу перевірити, чи ловить він сигнал, а потім вже відправляти Джордана на завдання. Про це він якось не подумав. І ніхто з них не подумав. Яке безглуздя. Так само по-дурному, як і забути, що поклав клаптик паперу з номером у кишеньку на джинсах. Клай натиснув кнопку живлення. Телефон пискнув. Якусь мить на дисплеї нічого не було, а тоді в кутку з'явилися три риски, рівні й чіткі. Клай набрав номер і обережно поклав палець на кнопку ВИКЛИК.

— Джордане, ти готовий?

— Так!

— А ви? — звернувся Клай до трьох людей, що стояли поруч.

— Зроби це, поки в мене не стався серцевий напад, — відповів Том.

І раптом в уяві Клая постало зображення, дуже чітке й від того жахливе: Крихітка Джонні лежить біля автобуса, набитого вибухівкою. Лежить на спині з розплющеними очима, склавши руки на грудях, в улюбленій футболці «Ред Сокс», і слухає музику, поки його свідомість реорганізується якимось дивним новим способом.

Клай відігнав від себе зображення.

— Тоні, Тоні, поможи, — чомусь сказав він, натиснув кнопку і подзвонив на телефон, що лежав у задньому відділенні мікроавтобуса.

У нього ще був час, аби почати відлік: Міссісіпі один, Міссісіпі два, — а потім увесь світ за стінами Кашвакамак-холу, здавалося, вибухнув, і «Адажіо» Альбіноні потонуло в голодній ударній хвилі. Весь ряд віконець, розташованих на тому боці будівлі, біля якого лежала зграя, вилетів усередину. Крізь отвори в зал проникало яскраве темно-червоне світло, а потім південну стіну будівлі зірвало — градом посипалися дошки, осколки і здійнявся вихор із сіна. Двері, на які вони спиралися, наче ввігнулись. Деніз обійняла свій живіт, затуляючи дитину. А ззовні залунали несамовиті крики болю. Якусь мить ці звуки циркулярною пилкою врізалися в голову Клая. А потім звук стих. Але крики у його вухах не припинялися ні на мить. То були крики людей, що живцем горять у пеклі.

Щось впало на дах, і під вагою вся будівля здригнулася. Клай схопив Деніз і поставив її на ноги. Вона боязко поглянула на нього, наче забула, хто він такий.

— Ходімо! — Він кричав, але власного голосу майже не чув. Наче у вухах були ватні тампони, що не пропускали звуку. — Ходімо, треба звідси вибиратися!

Том уже був на ногах. Ден наполовину підвівся, але не зумів встати і впав, повторив спробу, і цього разу йому це вдалося. Він ухопив Тома за руку, а Том, у свою чергу, взяв за руку Деніз. Тримаючись так, вони вервечкою подалися до пролому в стіні залу. Там, поряд із купою палаючого сіна, вже стояв Джордан і широко розкритими очима дивився на результат одного-єдиного телефонного дзвінка.

Нога велетня, що, здавалося, наступила на дах Кашвакамак-холу, виявилася величезним шматком шкільного автобуса. Дах уже зайнявся. Прямо перед їхніми очима, за маленьким стогом підпаленого сіна, валялися два перевернутих сидіння, що теж горіли. Сталеві каркаси буквально перетворилися на спагеті. З неба, як лапатий сніг, падав одяг: сорочки, капелюхи, штани, шорти, бандажі, палаючий бюстгальтер. Клай побачив, що вони вчасно вийшли з будівлі: ізоляційний прошарок сіна невдовзі перетвориться на вогняний рів.

Увесь майдан, на якому колись проводилися концерти, дискотеки просто неба і різні змагання, тепер перетворився на море, у якому плавали острівці вогню, але шматки автобуса розлетілися на значно більшу відстань: Клай побачив вогонь у кронах дерев, що росли як мінімум за триста ярдів від центру майдану, де стався вибух. Точно на південь від того місця, де вони зараз стояли, зайнялася недобудована кімната сміху, а в каркасі парашутної вишки він побачив щось охоплене вогнем, — можливо, людський торс.

Сама зграя перетворилася на сирий м'ясний рулет із мертвих і помираючих фонерів. Телепатичний зв'язок обірвався. (Хоча слабкі потоки тієї дивної психічної сили ще й досі час від часу напливали на нього. Від цього волосся ставало сторч, а тіло вкривалося сиротами.) Але вцілілі ще могли кричати, і їхні крики лунали у нічному повітрі. Навіть якби Клай міг собі уявити вповні, який жах на них чекає (у перші кілька секунд він не завдавав собі клопоту і не вводив себе в оману), то його рука все одно 6 не здригнулася. Але те, що розгорталося перед їхніми очима, годі було змалювати в уяві.

Полум'я давало досить світла, щоб вони могли побачити навіть більше, ніж їм би хотілося. Куди не кинь оком, лежали розчленовані і обезголовлені трупи, стояли калюжі крові, валялися відірвані кінцівки, — але розкиданий одяг і черевики справляли ще гірше враження — наче вибух мав таку силу, що частина зграї просто випарувалася. Просто на них ішов чоловік, що затискав руками горло, марно намагаючись зупинити потік крові, яка лилася між пальців і у світлі палаючого даху Кашвакамак-холу здавалася помаранчевою. Його кишки теліпалися туди-сюди на рівні паху. Коли чоловік з широко розкритими невидющими очима проходив повз них, із живота вивалилося ще кілька вологих кілець.

Джордан щось говорив. Через крики, виття і тріск пожежі, що з кожною секундою ставала дедалі сильнішою, Клай не міг розібрати слів, тому нахилився ближче.

— Ми мусили це зробити, це був єдиний вихід, — мов заклинання, повторював Джордан. Він дивився на жінку з відтятою головою, чоловіка без ноги, рештки чийогось тіла, настільки роздерті, що нагадували каное, вщерть наповнене кров'ю. Трохи далі ще два автобусних сидіння приземлилися на пару жінок, що померли, обійнявшись, і тепер горіли яскравим полум'ям. — Ми мусили це зробити, це був єдиний вихід. Ми мусили це зробити, це був єдиний вихід.

— Правильно, котику, притулися до мене обличчям та так і йди, — сказав Клай, і Джордан одразу ж зарився головою у його бік. Іти так було незручно, але про це зараз не думалося.