Розділ «Хробак»

Том і Ден Гартвік перезирнулися.

— Ну тоді хтось із вас нехай мені розкаже, — нетерпеливився Клай. — Ну ж бо!

Врешті-решт погодився Джордан.

— Вони телепати, тому знають, хто для нас найдорожчий у світі. Клай намагався збагнути, що такого страшного в цих словах, і ніяк не міг.

— Ну?

— У мене є брат у Провіденс, — сказав Том. — Якщо він один із них, то стане моїм катом. Звісно, якщо Джордан має рацію.

— Моя сестра, — сказав Ден Гартвік.

— Наглядач мого поверху. — Джордан пополотнів. — Той, у якого був телефон «Нокіа» з мегапіксельною камерою, що завантажувала і показувала відеокліпи.

— Мій чоловік, — сказала Деніз і розридалася. — Якщо він не помер. Я молю Бога, щоб він був мертвий.

Якусь мить Клай не брав до тями. А потім подумав: «Джон?Мій Джонні?» Побачив Лахмітника, що тримає руку над його головою, почув, як він присуджує вирок: «Ось чоловік — божевільний». І бачив сина, який наближається до нього в бейсболці дитячої ліги, повернутої козирком назад, і улюбленій футболці «Ред Сокс» з ім'ям, прізвищем і номером Тіма Вейкфілда. Джонні, такий маленький, на виду в мільйонів, що дивляться цю передачу завдяки дивовижній кабельній мережі, створеній телепатією зграї.

Крихітка Джонні посміхається. У руках нічого немає.

Озброєний тільки власними зубами.

Мовчанку порушив Рей, хоча його з ними й не було.

— Ох, Господи, — донеслося з якогось віддаленого місця за похідною стежкою. — Чорт. — А тоді: — Агов, Клаю!

— Що там таке? — відгукнувся Клай.

— Ти ж у цих місцях все життя провів, правда? — Голос Рея звучав зовсім не так, як у щасливого туриста. Клай подивився на інших, але їхні погляди, крім подиву, не виражали нічого. Джордан знизав плечима і розвів руки, на якусь мить, що краяла серце, перетворившись із жертви «телефонної війни» на хлопчака майже підліткового віку.

— Ну... У центрі штату, але так. — Клай підвівся. — А в чому проблема?

— Тобто ти знаєш, які на вигляд отруйний плющ і отруйний дуб? Деніз страшенно розвеселилася й затулила рота обома руками.

— Так, — підтвердив Клай. Йому самому важко було втриматися від посмішки. Авжеж, він добре знав ці рослини, сам сотні разів попереджав про них Джонні та його ватагу.

— Тоді йди сюди і поглянь, — попросив Рей. — Тільки приходь сам. — І майже не роблячи паузи, додав: — Деніз, я і без телепатії добре знаю, що ти смієшся. Поводь себе стриманіше, дівчино.