Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— А вона дуже широка, ця Снові? — втрутилась до розмови Гелена.

— Широка й глибока, пані, — відповів Айртон. — Завширшки сягає до милі, і течія дуже бистра. Навіть досвідченому плавцеві небезпечно її перепливати.

— То дарма! Змайструємо човна! — вигукнув Роберт, що сміливо розв’язував найскладніші питання. — Зрубаємо дерево, видовбаємо його та й спустимо на воду!

— Правильно, син капітана Гранта! — похвалив хлопчину Паганель.

— Він має рацію, — додав Джон Манглс. — Так і зробимо. Гадаю, немає чого гаяти далі дорогий час у марних суперечках.

— А ваша думка, Айртоне? — спитав Гленарван.

— Я вважаю, пане, — коли не дістанемо вчасно допомоги, то й через місяць сидітимемо ще на берегах Снові.

— Себто ви маєте інший, ліпший план? — дещо роздратовано спитав Джон Манглс.

— Авжеж, коли “Дункан” покине Мельбурн і прибуде до східного узбережжя.

— Знову “Дункан”! І в який це спосіб, хотів би я знати, яхта, прибувши до Туфолдської затоки, допоможе нам туди дістатися?

Айртон поміркував хвилину й ухильно відповів:

— Я не налягаю на своїй пропозиції, і те, що раджу, роблю в загальних інтересах. Я ладен вирушати в дорогу, коли накажете.

І він схрестив руки на грудях.

— Але ж це не відповідь, Айртоне, — зауважив Гленарван. — Відкрийте нам ваші плани, й ми їх обміркуємо. Що ви пропонуєте?

— У тій скруті, в якій ми опинились, — заговорив Айртон спокійним упевненим голосом, — я вважаю за найрозумніше не ризикувати, переправляючись через Снові, а ждати допомоги тут. Цю допомогу може нам подати тільки “Дункан”. Станемо тут табором, харчів нам не бракує, а хтось із нас хай одвезе Томові Остіну наказа вирушити до Туфолдської затоки.

Така несподівана пропозиція дещо всіх спантеличила, а Джон Манглс зустрів її з неприхованою ворожістю.

— За цей час, — вів далі Айртон, — або вода снаде в Снові й ми перейдемо її бродом, або ж доведеться спорудити човна. Ось план, сер, котрий я подаю на ваш розсуд.

— Гаразд, Айртоне, — промовив Гленарван. — Ваша пропозиція варта того, аби її всебічно обміркувати. Найбільша вада її полягає у зволіканні, але зате ми збережемо сили і, можливо, уникнемо серйозної небезпеки. Що ви гадаєте, друзі?

— Кажіть ви, любий Мак-Наббсе, — звернулась Гелена до майора. — Досі ви лише слухали і не промовили жодного слова.

— Скоро вас цікавить моя думка, я скажу відверто: мені видається, що Айртон говорив, як людина розумна й обачна, і я підтримую його план.