Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Година минула в марних розшуках, і Гленарван хотів уже повернутися до фургона, від якого вони відійшли на добру милю, коли раптом почулося кінське іржання. Слідом долинув рев бика.

— Онде вони! — вигукнув Джон Манглс і кинувся в зарості гастролобіума, такі високі, що в них вільно схоронилася б і ціла череда.

Гленарван, Мюльреді й Айртон побігли вслід за ним і остовпіли; двоє биків і троє коней лежали простягтись на землі, немов уражені громом, як ті, що загинули раніше, їхні трупи вже задубіли, і зграя голодних круків, крякаючи в гущавині мімоз, уже чигала на цю несподівану здобич.

Гленарван і його супутники перезирнулись, а Вільсон не втримався від міцної лайки, що мимоволі випорснула йому з язика.

— Нічого не поробиш, Вільсоне, — сказав, насилу опанувавши себе, Гленарван. — Айртоне, відведіть коня й бика, котрі ще залишилися. Тепер їм удвох доведеться рятувати нас,

— Коли б фургон не загруз, — мовив Джон Манглс, — то ця пара, бик і кінь, спромоглись би помаленьку дотягти його до узбережжя. Треба за всяку ціну визволити цей проклятий фургон.

— Ми спробуємо це зробити, Джоне, — відказав Гленарван. — А тепер ходімо до табору, там, певно, наша тривала відсутність всіх уже стурбувала.

Айртон зняв пута з бика, а Мюльреді — з коня, і всі рушили звивистим берегом річки до табору.

За півгодини Паганель і Мак-Наббс, Гелена й Мері Грант дізналися про останні події.

— Слово честі, — вихопилось у майора, — дуже прикро, Айртоне, що вам не спало на думку підбити всім нашим коням нові підкови, коли ми переходили Вімерру.

— Чому це, сер? — спитав Айртон.

— Бо ж лишився цілий тільки той кінь, якого підкував ваш коваль!

— Маєте слушність, — сказав Джон Манглс. — Вельми дивно!

— Це просто випадковість, — відповів боцман, пильно глянувши на майора.

Мак-Наббс стиснув уста, немов хотів затримати слова, які вже ладні були в нього вихопитися. Гленарван, Джон Манглс, Гелена чекали від майора пояснень, але він мовчки повернувся й пішов до фургона, котрий оглядав Айртон.

— Що він мав на увазі? — запитав Гленарван у Джона Манглса.

— Не знаю, — відповів той. — Але майор не така людина, щоб говорити безпідставно.

— І я так гадаю, Джоне, — сказала Гелена. — Майор в чомусь підозрює Айртона.

— Підозрює? — Паганель знизав плечима.

— В чому ж саме? — мовив Гленарван. — Підозрює, ніби він здатний вигубити наших коней і биків? Але навіщо? Хіба Айртонові інтереси не збігаються з нашими?