Спадкоємець Слизерина
Він стояв на краю довжелезної, тьмяно освітленої кімнати. Високі кам'яні колони, на яких поспліталися численні різьблені змії, підтримували стелю, що губилася десь у пітьмі, й відкидали довгі чорні тіні крізь химерний зеленкуватий морок.
Серце його несамовито калатало. Гаррі прислухався до моторошної тиші: може, десь там, за колоною, в темному закутку причаївся Василіск? А де Джіні?
Він витяг чарівну паличку й рушив уперед поміж зміїстими колонами. Кожен обережний крок голосно відлунював від стін, що ховалися у мороці. Гаррі примружився, готовий негайно заплющити очі, тільки-но почує найменший порух. Порожні зіниці кам'яних змій ніби стежили за ним. Кілька разів Гаррі хололо в грудях, йому здавалося, що деякі з них заворушилися.
Коли ж Гаррі дійшов до останньої пари колон, перед ним біля задньої стіни виросла статуя заввишки до самої стелі.
Гаррі задер голову і побачив величезне обличчя: воно було старе, мавпоподібне, з довгою ріденькою бородою, що сягала майже самого краю кам'яної мантії, з-під якої у гладеньку підлогу впиралися дві велетенські сірі стопи. А між цими стопами лежала долілиць маленька, закутана в чорну мантію фігурка з яскраво-рудим волоссям.
— Джіні! — скрикнув Гаррі, підбіг до неї й опустився на коліна. — Джіні! Не помирай! Будь-ласка, не помирай!
Він поклав збоку свою чарівну паличку, вхопив Джіні за плечі й перевернув. Обличчя дівчинки було біле й холодне, мов мармур, а очі — заплющені. Отже, вона не скам'яніла. Але тоді вона, мабуть…
— Джіні, будь-ласка, прокинься! — розпачливо шепотів Гаррі, трясучи її. Голова Джіні безпорадно метлялася в різні боки.
— Вона не прокинеться, — пролунав тихий голос. Гаррі здригнувся й озирнувся, не підводячись із колін.
Високий чорнявий хлопець спостерігав за ним, зіпершись на найближчу колону. Контури його постаті були химерно розмиті, ніби Гаррі дивився на нього крізь затуманене вікно. Але не було жодного сумніву, хто це.
— Том?.. Том Редл?..
Редл кивнув, не спускаючи з Гаррі очей.
— Чому ти кажеш, що вона не прокинеться? — запитав у розпачі Гаррі. — Вона по… вона не…?
— Вона ще жива, — відповів Редл. — Тобто, ледь жива.
Гаррі глянув на нього.
Том Редл учився в Гоґвортсі п'ятдесят років тому, але ось він стоїть отут, оповитий химерним невиразним сяйвом, і аж ніяк не видається старшим за свої шістнадцять років.
— Ти привид? — запитав нерішуче Гаррі.
— Я спогад, — спокійно відповів Редл. — Спогад, що зберігався у щоденнику протягом п'ятдесяти років.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гаррі Поттер і таємна кімната» автора Ролінг Джоан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „— РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ — Спадкоємець Слизерина“ на сторінці 1. Приємного читання.