— РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ — Найпотаємніший щоденник

Найпотаємніший щоденник

Герміона пролежала в лікарні кілька тижнів. Її зникнення породило море чуток серед учнів, які повернулися з різдвяних канікул. Усі, звичайно, думали, що на неї вчинено напад і намагалися бодай заглянути до палати. Щоб уберегти дівчину від ганьби (якби хтось випадково побачив її заросле шерстю обличчя), мадам Помфрі затулила Герміонине ліжко завісами.

Гаррі й Рон щовечора відвідували Герміону. Почався новий семестр, і вони щодня приносили їй домашні завдання.

— Якби в мене виросли котячі вуса, я б трохи відпочив від роботи, — зітхнув Рон, звалюючи стос книжок на столик біля ліжка Герміони.

— Не кажи дурниць, Роне. Мені не можна відставати від вас, — жваво заперечила Герміона.

Її настрій значно покращав: з обличчя їй уже зникло волосся, а очі знову ставали карими.

— Є новини? — додала вона пошепки, щоб не почула мадам Помфрі.

— Ніяких, — понуро обізвався Гаррі.

— Я був упевнений, що то Мелфой! — уже, мабуть, усоте повторив Рон.

— Що це? — спитав Гаррі, угледівши золотисту картку, що стирчала з-під Герміониної подушки.

— Звичайні побажання, — відповіла вона, поспіхом намагаючись заховати картку, але Рон виявився спритніший. Він вихопив її, розгорнув і прочитав уголос:

"Міс Ґрейнджер, із побажаннями найшвидшого одужання,

від її занепокоєного вчителя професора Ґільдероя Локарта,

кавалера ордену Мерліна третього ступеня, почесного члена

Ліги захисту від темних сил і п'ятиразового володаря призу

"Відьомського тижневика" за найчарівнішу усмішку".

Рон недовірливо глянув на Герміону.

— І ти спиш з оцим під подушкою?

Від відповіді Герміону врятувала мадам Помфрі, яка принесла вечірню дозу ліків.