— РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ — Скажений бладжер

Скажений бладжер

Після прикрої пригоди з ельфами професор Локарт уже не приносив живих істот до класу. Натомість читав учням уривки зі своїх книжок, а іноді відтворював найдраматичніші епізоди з них.

Здебільшого він просив Гаррі допомогти йому з тими театралізаціями, тож Гаррі — хоч-не-хоч — мусив виконувати ролі то простого трансильванського селянина, котрого Локарт вилікував від словоточивого прокльону, то снігової людини з нежитем, то вампіра, який після зустрічі з Локартом не їв нічого, окрім салатів.

На одному з уроків захисту від темних мистецтв Гаррі знову стояв перед усім класом, щоб виконувати роль вовкулаки. Можна було б і відмовитись, але він мав поважну причину не псувати Локартові настрою.

— Ану, Гаррі, голосно завий!.. Чудово! А тоді, ви не повірите, я кинувся на нього, — отак! — збив на землю, — раз! — тримав однією рукою, а другою приставив до горла чарівну паличку! А потім зібрав усю свою силу і виконав надзвичайно складне заклинання "Гоморфус"! Вовкулака жалібно заскавулів, — давай, Гаррі! Пронизливіше!.. О, чудово! — і шерсть раптом зникла, кігті зменшились, і він знову перетворився на людину… Просто, але ефектно! І тепер іще одне село довіку буде прославляти мене як героя, який звільнив бідолашних людей від щомісячних жахливих нападів вовкулаки.

Задзвонив дзвоник, і Локарт підвівся.

— Домашнє завдання: скласти вірш, присвячений моїй перемозі над вовкулакою з Ваґа-Ваґа! Автор найкращого твору отримає книжку "Я — магічний" з моїм автографом!

Учні почали розходитися, а Гаррі подався в кінець класу, де на нього чекали Рон і Герміона.

— Готові? — прошепотів Гаррі.

— Тільки нехай усі підуть, — нервово озвалася Герміона. — Гаразд…

Міцно затиснувши в руці аркуш паперу, вона попрямувала до Локартового письмового столу, а Гаррі з Роном — услід за нею.

— Е-е… пане професоре Локарте! — затинаючись, почала Герміона. — Я б хотіла… взяти з бібліотеки цю книжку. Для позакласного читання. — Тремтячою рукою вона простягла аркуш паперу. — Але річ у тому, що вона у відділі службової літератури, і треба, щоб хтось з учителів підписав дозвіл. Я певна, що вона допоможе мені краще зрозуміти ваші слова з "Упертих упирів" про отрути сповільненої дії.

— Ах, "Уперті упирі"! — вигукнув Локарт, беручи в Герміони аркуш і задоволено усміхаючись. — Мабуть, то моя найулюбленіша книжка! Вона тобі сподобалась?

— О, так! — у захваті підтвердила Герміона. — А як винахідливо ви впіймали того останнього упиря в капкан із чайного ситечка!

— Ну… гадаю, ніхто не заперечить, якщо я трохи допоможу найкращій учениці року, — приязно сказав Локарт, витягуючи довжелезне павичеве перо. — Гарне, правда? — хибно витлумачив він гримасу на Роновім обличчі. — Звичайно я вживаю його для автографів.

Локарт вивів свій величезний підпис із закру-тасами і віддав дозвіл Герміоні.

— Ну, Гаррі, — почав Локарт, а Герміона тим часом неслухняними пальцями склала дозвіл і запхала його в торбинку, — завтра, здається, перший у сезоні матч із квідичу? Ґрифіндор проти Слизерину, так? Я чув, що ти здібний гравець. Я теж був ловцем. Мене запрошували до національної збірної, але я вирішив присвятити своє життя боротьбі з темними силами. Але, якщо захочеш потренуватися зі мною особисто, звертайся без вагань. Я зажди радий поділитися досвідом із гравцем-початківцем.

Гаррі щось буркнув і побіг наздоганяти Рона з Герміоною.

— Неймовірно! — здивувався він, розглядаючи з друзями підпис на дозволі. — Він навіть не подивився, що то за книжка.