— РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ — Корнеліус Фадж

Гаррі Поттер і таємна кімната

— Погані справи, Геґріде, — заговорив Фадж, ковтаючи слова. — Дуже погані… Тому я тут. Чотири напади на учнів маґлівського роду. Це вже занадто. Міністерство повинне діяти.

— Та я… я ж ніколи!.. — благально глянув на Дамблдора Геґрід. — Ви знаєте, я ніколи, професоре Дамблдоре, прошу пана!..

— Корнеліусе, я хочу наголосити: Геґрід має мою цілковиту довіру, — спохмурнівши, звернувся до Фаджа Дамблдор.

— Слухай, Албусе, — зніяковів Фадж. — Геґрід має погану репутацію. Міністерство мусить щось побити, члени Ради опікунів уже зверталися до нас.

— А я ще раз тобі кажу, Корнеліусе: арешт Геґріда не допоможе анітрохи, — наполягав Дамблдор. Його сині очі палали вогнем, якого Гаррі досі ще не бачив.

— А ти стань на моє місце! — доводив Фадж, крутячи в руках капелюха. — На мене тиснуть з усіх боків. Треба, щоб усі побачили, що я вживаю заходів. Якщо виявиться, що то не Геґрід, він зразу повернеться і буде все гаразд. Але я мушу його забрати. Мушу. Це мій обов'язок.

— Забрати мене? — тремтячим голосом перепитав Геґрід. — Куди забрати?

— Лише ненадовго, — пояснив Фадж, уникаючи Геґрідових очей. — Це не покарання, Геґріде, а радше запобіжний захід. Якщо піймають когось іншого, тебе випустять і вибачаться перед тобою.

— Це не в Азкабан? — хрипко запитав Геґрід. Але перше ніж Фадж устиг відповісти, хтось знову загрюкав у двері. Відчинив їх Дамблдор. Тепер уже Гаррі дістав ліктем під ребра, надто голосно зойкнувши.

До Геґрідової хатини увірвався містер Луціус Мелфой, закутаний у довгу чорну дорожню мантію, з холодною вдоволеною посмішкою на вустах.

Іклань загарчав.

— Фадже, ти вже тут! — схвально вимовив він. — Добре, добре…

— Чого ти сюди приперся? — розлютився Геґрід. — Забирайся з моєї хати!

— Чоловіче дорогий, повір, я не маю жодної втіхи від перебування у твоїй… е-е… і ти називаєш це хатою? — вишкірився Луціус Мелфой, оглядаючи маленьку Геґрідову хижу. — Я просто прийшов до школи, й мені сказали, що директор тут.

— А чого ти хотів від мене, Луціусе? — поцікавився Дамблдор. Він намагався говорити ввічливо, але його блакитні очі й далі палахкотіли вогнем.

— Жахлива річ, Дамблдоре, — ліниво відповів містер Мелфой, витягуючи довгий сувій пергаменту, — але члени Ради опікунів гадають, що тобі час відпочити. Ось наказ про тимчасову відставку — ти знайдеш там усі дванадцять підписів. Нам здається, що ти втрачаєш авторитет. Скільки тут уже було нападів?.. І ще два сьогодні, чи не правда? Якщо піде так і далі, то невдовзі у Гоґвортсі не залишиться жодного учня маґлівського роду! Це буде жахлива втрата для школи! Ми всі це знаємо.

— Ох!.. Не спіши! Слухай, Луціусе… — стурбовано заговорив Фадж. — Звільнити Дамблдора… Ні, ні!.. За нинішніх обставин цього не можна робити аж ніяк.

— Фадже, призначення або звільнення директорів належить до компетенції Ради опікунів, — спокійно урвав його містер Мелфой. — А оскільки Дамблдор не спромігся припинити ці напади…

— Стривай, Луціусе! Якщо Дамблдор не спромігся їх зупинити, — заперечив Фадж, верхня губа якого вкрилася потом, — то хто ж тоді зможе?

— Це ще побачимо! — відповів Мелфой з огидною посмішкою. — Та оскільки ми всі дванадцятеро проголосували…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гаррі Поттер і таємна кімната» автора Ролінг Джоан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „— РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ — Корнеліус Фадж“ на сторінці 7. Приємного читання.