— РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ — Корнеліус Фадж

— Але чому вона побігла до бібліотеки?

— Бо це Герміонин стиль, — знизав плечима Рон. — Коли сумніваєшся — біжи в бібліотеку.

Розгублений Гаррі стояв і прислухався, чи не почується знову той голос, проте з Великої зали за його спиною вже виходили, поспішаючи на стадіон, учні, які голосно перемовлялися.

— Мабуть, рухайся, — порадив Рон. — Уже майже одинадцята, скоро початок.

Гаррі побіг до ґрифіндорської вежі, схопив "Німбус-2000" і приєднався до великої юрби, що сунула на матч. Проте думками він і далі був у замку, де чувся той безтілесний голос. Надягаючи в роздягальні яскраво-червону форму, заспокоював себе тим, що всі зараз прийшли сюди, щоб дивитися гру.

Команди вийшли на поле під бурхливі оплески. Олівер Вуд облетів стовпи, щоб розігрітися, а мадам Гуч витягла м'ячі. Гафелпафці, у яскраво-жовтій формі, збилися докупи, щоб востаннє обговорити тактику гри.

Гаррі вже сідав на мітлу, як раптом на поле вибігла професорка Макґонеґел з величезним пурпуровим мегафоном у руках.

Гарріне серце каменем зірвалося додолу.

— Матч відміняється! — гукнула професорка Макґонеґел у мегафон, і переповнені трибуни зірвалися обуреними вигуками і гулом. Розгублений Олівер Вуд приземлився й побіг до професорки Макґонеґел, забувши навіть злізти з мітли.

— Але ж, пані професорко! — вигукнув він. — Ми мусимо грати! Кубок!.. Ґрифіндор!..

Професорка Макґонеґел не звертала на нього уваги, вона й далі кричала в мегафон:

— Всім учням негайно повернутися до своїх гуртожитків! Там ви отримаєте подальшу інформацію! Будь ласка, якомога швидше!

Вона опустила мегафон і підкликала до себе Гаррі.

— Поттере, тобі краще піти зі мною.

Не розуміючи, в чому його підозрюють тепер, Гаррі побачив, як з розбурханого натовпу вискочив Рон. Він підбіг до них, коли вони вже прямували до замку. На Гаррін подив, професорка не заперечувала.

— Так, Візлі, ти також, мабуть, ходи з нами.

Деякі учні нарікали на те, що відмінили гру, а інші були явно стурбовані. Гаррі й Рон слідом за професоркою Макґонеґел повернулися до школи і піднялися мармуровими сходами нагору. Але цього разу їх не повели до жодного кабінету.

— Ця звістка, мабуть, вас приголомшить, — сказала професорка Макґонеґел на диво лагідним голосом, коли вони підійшли до шкільної лікарні. — Стався новий напад… новий подвійний напад.

Гаррі увесь похолов. Професорка Макґонеґел штовхнула двері, і вони з Роном увійшли.

Мадам Помфрі схилилася над дівчиною з п'ятого класу з довгим кучерявим волоссям. Гаррі її впізнав: це була та дівчина з Рейвенклову, в якої вони хотіли дізнатися, де слизеринська вітальня. А на сусідньому ліжку лежала…